Слава ЗСУ!

Треба було поспішати. Найближчі люди знаходилися на автостоянці й біля ярмаркового тенту, і звідти вже бігли до нього наввипередки. Серед них були його батько і брат, вони кричали йому на бігу, аби не робив того, що йому там збіса здумалося зробити.

Рорі висмикнув рушницю з-під пружинних строп, упер собі в плече приклад і прицілився в невидимий бар'єр п'ятьма футами вище за трійко мертвих горобців.

— Кинь, хлопчику, це дурна ідея! — гукнув йому хтось з солдатів.

Рорі не звернув на нього ніякої уваги, бо ідея була гарна. Люди, що бігли від стоянки й від тенту, були вже майже поряд. Хтось — то був Лестер Коґґінс, котрий бігав набагато краще, ніж грав на гітарі, кричав:

— В ім'я Господа, синку, нероби цього!

Рорі натиснув курок. Ні, тільки спробував. Запобіжник було ввімкнуто. Він озирнувся через плече і побачив високого, худого проповідника з церкви святош, котрий випередив його захеканого, з почервонілим лицем батька. У Лестера вибилася зі штанів і розвівалася на бігу сорочка. Очі вибалушені. Зразу за ним мчав кухар з «Троянди-Шипшини». Вони вже були менш як за шістдесят ярдів, і преподобний, так здалося, раптом ввімкнув у собі четверту швидкість.

Рорі відімкнув запобіжник.

— Ні, хлопчику, ні! — знову закричав по той бік Купола якийсь солдат, одночасно присідаючи з розкинутим руками.

Рорі не звертав уваги. Так завжди буває з грандіозними ідеями. Він вистрелив.

На його нещастя, постріл був точним. Високоударна куля стукнулася об Купол під прямим кутом, зрикошетила і, мов на гумці, відскочила назад. Рорі не відчув різкого болю, тільки потужне біле світло спалахнуло в його голові, коли менший з двох фрагментів кулі вирвав йому ліве око і засів у мозку. Фонтаном бризнула кров, потім, коли хлопець упав на коліна, закривши руками лице, вона потекла йому і крізь пальці.

12

— Я осліп! Я осліп! — кричав Рорі, і Лестер вмить згадав ті слова, на яких був зупинився його палець: божевілля, і сліпота, і зчудування серця.

— Я осліп! Я осліп!

Лестер відвів руки хлопчика й побачив червону діру очниці. Залишки самого ока прилипли Рорі до щоки. Той підняв голову до Лестера, і рештки його ока хлюпнулися в траву.

Лестер встиг обняти хлопця на мить, але тут підбіг батько Рорі й вирвав сина в нього з рук. От і добре. Так і мусило бути. Лестер згрішив і благав напоумлення в Бога. Напоумлення йому було дане і відповідь не забарилася. Тепер він знав, що робити з гріхами, до яких його призвів Джеймс Ренні.

Сліпий хлопчик указав йому шлях.