Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

Зайшовся виттям міський ревун. Як було заведено на випадок припинення електропостачання, ввімкнувся генератор міськради, дозволивши сирені пронизливим голосом повідомити всім цю новину. Джуніор зі стогоном затулив собі вуха.

Міст Миру насправді був усього лиш критим пішохідним містком, тепер уже трухлявим, провислим. Він мав офіційну назву: шляхопровід ім. Елвіна Честера, а мостом Миру став у 1969 році, коли якісь підлітки (свого часу містом ширилися чутки, хто саме) намалювали в нього на борті великий блакитний знак миру. Той знак і зараз було видно, хоча вже вицвілий до примарності. Останні десять років міст Миру вважався закритим. З обох кінців його перехрещували поліцейські стрічки з написами: ПРОХІД ЗАБОРОНЕНО, але ним, звісно, ходили. Десь тричі на тиждень там спалахували по вечорах ліхтарі членів «Бригади ловлі голопуцьків» шефа Перкінса, присвічували вони тільки з одного або іншого кінця, але ніколи з обох. Їм не хотілося затримувати юнь, що випивала й зажималася там, достатньо було просто їх сполохати, щоб ушилися. Щороку на міських зборах хтось пропонував демонтувати міст Миру, а хтось інший пропонував його відремонтувати, але обидві пропозиції відхилялися. Здавалося, місто має власну таємницю, і ця таємниця полягала в тім, що воно хотіло, аби міст Миру залишався таким, як є.

Сьогодні Джуніор Ренні радів цьому факту.

Він проплентався північним берегом річки аж під міст — поліцейські сирени вже затихали вдалині, міський гудок вив голосно, як і раніше, — і видряпався вгору на Страут-лейн. Роззирнувся на обидва боки, а тоді шаснув повз щит з написом ХОДУ НЕМА. МІСТ ЗАКРИТО. Нирком опинився по той бік перехрестя жовтих стрічок, у затінку. Сонце заглядало крізь дірки в даху, розкидаючи яскраві монетки світла по зачовганих дерев'яних дошках під ногами, але після пекельного полум'я в тій кухні тут стояла благословенна темрява. Під дахом у кроквах воркували голуби. Вздовж дерев'яних бортів валялися розкидані пивні бляшанки й пляшки з-під кавового бренді «Алленз»[16].

«Мені ніколи цього не спекатись. Хтозна, чи є якісь частки мене в неї під нігтями, не пам'ятаю, чи вона мене хапала, чи ні, але там залишилась моя кров. І відбитки пальців. Маю тепер лише два варіанти на вибір: тікати або піти й здатися».

Ні, був ще й третій. Можна було вбити себе.

Йому треба повернутися додому. Затулити всі штори в себе в кімнаті, перетворити її на печеру. Ковтнути ще імітрексу, лягти — може, пощастить заснути. А вже потім він, можливо, щось придумає. А якщо по нього прийдуть, коли він спатиме? Ну то й що, це звільнить його від вибору між Виходом № 1, Виходом № 2 чи Виходом № 3.

Джуніор перетнув міський парк-майдан — ділянку землі, що перебувала у спільній власності громади Честер Мілла. Хтось — якийсь літній чоловік, котрого він не впізнав, — схопив його за руку з запитанням: «Що трапилося, Джуніоре? Що відбувається?», але він тільки хитнув головою, відмахнувся від старигана і продовжив свій шлях.

Міська сирена за його спиною продовжувала ревти, мов на світову погибель.

Попередня
-= 14 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар