Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

— Стули пельку, хлопчику, а то мгені дофедець зачитайт тобі тфій пгава! — проревів Мел Ширлз і засміявся: ї-гі-гі-гі-гі-гі-гі.

11

Вже було близько півночі.

На своїй половині ліжка міцно спала Лінда Еверет; день їй випав виснажливий, завтра рано-вранці знову на службу (забезпечувати е-ва-ку-а-цію), тож навіть неспокійні думки про Дженілл не завадили їй заснути. Вона не хропла, ні, лише тихеньке ху-ху-ху лунало з її половини ліжка.

У Расті день був не менш виснажливим, але заснути він не міг, і заважав йому не неспокій через Джен. З нею все буде гаразд, гадав він, принаймні найближчим часом. Якщо її судороги не посилюватимуться, він їх зможе вгамувати. Якщо закінчаться запаси заронтину в шпиталі, він дістане ліки в Сендерса в аптеці.

А думав він про доктора Гаскелла. І про Рорі Дінсмора, звісно. У Расті перед очима так і стояла та скривавлена, пуста діра, де у хлопчика раніше було око. Він чув слова, сказані Гаскеллом до Джинні: «Я ще не оглуп, тобто не оглух».

Ось лише він помер тепер.

Расті перевернувся на інший бік, намагаючись прогнати ці спогади, але натомість прийшло бурмотіння Рорі: «Це Гелловін». А вслід за цим голос його власної доні: «Це Великий Гарбуз винен! Ти мусиш зупинити Великого Гарбуза!»

У його дочки були корчі. Рорі Дінсмору в око зрикошетила куля, і її фрагмент дістався його мозку. Про що це говорить?

Ні про що. Як той шотландець був сказав у «Загублених»[184]? — «Не сприймай хибно випадковість за долю».

Може, й так. Може, й ні. Але «Загублені» були давно. Той шотландець міг би сказати й навпаки: «Не сприймай хибно долю за випадковість».

Він перевернувся на інший бік і тепер згадав чорний заголовок вечірнього спецвипуску «Демократа»: БАР'ЄР ПРОБИВАТИМУТЬ ВИБУХІВКОЮ!

Все марно. Наразі заснути не складається, і найгірше в такому стані — силоміць заганяти себе до країни сну.

Унизу лежала половинка знаменитого пирога Лінди, з помаранчами й журавлиною; коли прийшов додому, він бачив його там на полиці. Расті вирішив піти до кухні, посидіти за столом, з'їсти пиріг, а заодно й погортати свіже число «Американського сімейного лікаря»[185]. Якщо яка-небудь стаття про коклюш йому не навіє сну, то ніщо інше вже не допоможе.

Він встав, дебелий чолов'яга у блакитній куртці й санітарських штанях, звичному для себе нічному вбранні, і тихенько рушив зі спальні, намагаючись не розбудити Лінду.

На півдорозі до сходів він зупинився і схилив, дослухаючись, голову.

Одрі підвивала, дуже тендітно, стиха, зі спальні його донечок. Расті підійшов і делікатно прочинив двері. Золотава ретриверка, її силует ледь угадувався між дівчачими ліжками, підняла голову, поглянувши на нього, і видала чергове тихе скиглення.

Джуді лежала на боці, підклавши собі руку під щічку, дихала вона повільно і рівно. Інша справа Дженні. Вона безустанно крутилася з боку на бік, намагаючись скинути з себе ковдру, і щось мурмотіла. Расті переступив через собаку і присів на ліжко Дженні під плакатом її чергового улюбленого бой-бенду.

Їй щось снилося. І щось негарне, судячи зі стурбованого виразу її обличчя. А мурмотіння її схоже було на протести. Расті намагався було розібрати слова, але вона вже затихла.

Знову заскиглила Одрі.

Попередня
-= 150 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар