Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

— Тут автоматика, — промовила Джекі. — Ошуканство якесь.

Зазвучала музика, і ще один червоний вогник перетворився на зелений.

— Чому ж тоді в нас таке відчуття, ніби тут хтось є? Тільки не кажи мені, що ти цього не відчуваєш.

Джекі не заперечувала.

— Бо якось це чудно. Діджей навіть час оголошує. Сонечко, ця апаратура мусить коштувати неміряних грошей! Саме доречно згадати духа з машини, як ти гадаєш, скільки це може тривати?

— Либонь, поки не скінчиться пропан, поки не вимкнеться генератор.

Лінда помітила ще одні зачинені двері й розчахнула їх ногою так само, як перед тим це робила Джекі, але… на відміну від Джекі, вона витягла свій пістолет, хоча й тримала його біля стегна дулом вниз і з ввімкнутим запобіжником.

За дверима виявився туалет, порожній. На стіні в ньому висіло зображення вельми європеоїдного типу Ісуса.

— Я особа нерелігійна, — промовила Джекі. — Тому це ти мусиш мені пояснити, навіщо людям потрібно, щоб на них дивився Ісус, коли вони дуються.

Лінда замотала головою.

— Давай заберемося звідси, поки в мене дах не поїхав, — сказала вона. — Вся ця радіостанція немов втілення на суші «Марії Целести»[207].

Джекі тривожно роззирнулася навколо.

— Ну, атмосфера тут дійсно химерна. Твоя правда.

І зненацька вона хрипло заволала на повний голос так, що Лінда аж підстрибнула. Їй навіть захотілося просити Джекі не галасувати так, бо раптом почує і прийде хтось. Або щось.

— Агов! Є тут хто? Останній раз питаю!

Нічого. Нікого.

Уже надворі Лінда перевела дух.

— Коли я була ще тінейджеркою, ми з друзями поїхали до Бар Харбору[208]. Зупинилися на пікнік на тій мальовничій скелі. Нас було десь з півдесятка. День стояв ясний, видно було вдалечінь ледь не до Ірландії. Коли ми вже поїли, я захотіла пофотографувати. Мої друзі скакали, дуркували, лапалися, а я все відступала й відступала назад, щоб усіх упіймати в кадр. А тоді одна дівчина, Арабелла, моя краща подружка на той час, перестала підсмикувати на іншій дівчині аж під пахви труси та як закричить: «Стій, Ліндо! Стій!» Я зупинилася й озирнулася. Знаєш, що я побачила?

Джекі похитала головою.

— Атлантичний океан. Я прозадкувала аж до самого краєчку майданчика для пікніків. Там стояв попереджувальний знак, але не було ніякої огорожі чи поручнів. Ще один крок — і я б полетіла вниз. От точно таке ж, як тоді, відчуття в мене й зараз.

— Лін, та тут же пусто.

— Я так не думаю. І здається мені, що й ти так не думаєш.

— Ну було трохи моторошно, я згодна. Але ж ми перевірили всі приміщення…

— Студію — ні. До того ж телевізор працює і музика грає занадто голосно. Ти ж не думаєш, буцімто вони її постійно вмикають так гучно?

— Звідки мені знати, як роблять ці святоші? — знизала плечима Джекі. — Може, вони чекають на Апокалюксис.

— Ліпсис.

— Та хай, як хочуть. Хочеш — перевіримо оту комору?

— Абсолютно ні, — відповіла Лінда, змусивши Джекі поперхнутися сміхом.

— Окей. Доповімо, що наявності преподобного не виявлено, правильно?

— Правильно.

— Тоді гайда до міста. По каву.

Перш ніж зайняти місце на штурманському сидінні екіпажу номер два, Лінда ще раз окинула оком спливаючу млойними аудіо-радощами будівлю студії. Навкруги не чулося жодного іншого звуку, вона зрозуміла, що не чує співу жодної пташки, і подивувалася, чи не повбивалися вони геть усі об Купол. Звісно ж, це малоймовірно. Чи ні?

Попередня
-= 168 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар