Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

— Ти зробив усі процедури, чи не так? — Расті на якусь мить подивувався сюрреалістичному сенсу свого запитання. Після смерті Гаскелла сам він став головним лікарем, а Твіч, котрий був санітаром лише три дні тому, став тим, ким до того був Расті: фельдшером.

— Йо, — зітхнув Твіч. — Містеру Карті не пережити наступного дня.

Расті ще тиждень тому думав так само про Еда Карті, котрий перебував на останній стадії раку шлунка, а той все ще тримався.

— Кома?

— Яволь, сенсей.

Решту їхніх пацієнтів Твіч міг перерахувати на пальцях однієї руки — і це, розумів Расті, було величезне щастя. Він подумав, що й сам міг би відчути себе щасливим, аби не почувався так втомлено і тривожно.

— Джордж Вернер, на мою думку, стабільний.

Вернер, мешканець Східного Честера, шістдесятирічний і гладкий, пережив у День Купола інфаркт міокарда. Расті вважав, що він виплутається… цього разу.

— А щодо Емілі Вайтхаус… — Твіч знизав плечима. — З нею не так добре, сенсей.

Сорокарічну, без жодної унції зайвої ваги Еммі Вайтхаус також уразив інфаркт приблизно через годину після того, як трапився інцидент з Рорі Дінсмором. З нею все було набагато гірше, ніж із Джорджем Вернером, бо вона була навіженою аматоркою фізичних вправ для здоров'я і страждала на те, що доктор Гаскелл називав «спортивним шоком».

— Дівчинка Фріменів поправляється, Джиммі Серойс тримається, а Нора Ковленд цілком у порядку. Після ланчу випишемо. Отже, в цілому не такі вже й погані справи.

— Так, — погодився Расті. — Але далі буде гірше. Я тобі гарантую. І… якби у тебе трапилася катастрофічна травма голови, ти схотів би, щоб тебе оперував я?

— Аж ніяк, — відповів Твіч. — Я не втрачаю надії, що скоро з'явиться Грегорі Хаус.

Расті загасив сигарету в бляшанці й кинув погляд на їхню спорожнілу комору. Може, варто йому зазирнути до комори позаду міської ради — чим це може зашкодити?

Цього разу позіхнув уже він.

— Чи довго ти зможеш отак триматися? — спитав Твіч. З його голосу пропала вся грайливість. — Я питаю тільки тому, що тепер ти єдиний, кого наразі має наше місто.

— Скільки треба, стільки й буду. Мене непокоїть лише те, що через утому я можу щось напартачити. Ну, й зіткнутися з чимось, що виходить за рамки набору моїх умінь, — він згадав Рорі Дінсмора… і Джиммі Серойса. Про Джиммі думати було важче, бо Рорі був уже недосяжним для можливих медичних похибок. Натомість Джиммі…

Расті уявив себе в операційній, як він прислухається до неголосного пікання апаратури. Побачив себе, як він розглядає голу бліду ногу Джиммі з чорною лінією, проведеною в тім місці, де треба зробити розріз. Уявив Дагі Твічела в ролі анестезіолога-дебютанта. Відчув, ніби Джинні Томлінсон вкладає скальпель йому в обтягнену гумовою пальчаткою долоню, побачив, як вона дивиться на нього поверх маски своїми холодними синіми очима.

«Бережи мене, Боже, від цього», — подумав він.

Твіч поклав свою долоню на руку Расті.

— Не переймайся, — промовив він. — Не забігай зайве думкою в майбутній день.

— Та де там. Тут і на годину наперед загадувати важко, — відповів Расті, підводячись з лави. — Піду-но я до амбулаторії, подивлюся, чи не стряслося там чогось. Дякувати Богові, зараз уже не літо; опинилися б у нас на руках тисячі три туристів та сімсот дітей з таборів відпочинку.

— Хочеш, я з тобою?

Расті похитав головою.

— Чому б тобі знову не сходити до Еда Карті? Подивитися, чи він іще в світі живих.

Попередня
-= 171 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар