Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

— Еріку… Расті… У мене біда.

— Я розумію. Бачу. Я випишу…

— Ні! — схоже було, вона дивиться на нього з жахом в очах. — Ні в якому разі, навіть якщо я благатиму! Я наркоманка і мушу позбавитися цієї залежності! Я старий непотріб, справжнє чмо!

Обличчя її геть зморщилося. Вона намагалася розправити його вольовим зусиллям і не змогла. Натомість затулилася руками. Гучні, конвульсійні ридання, котрі так важко було чути, проривалися крізь її пальці. Расті підійшов, припав біля неї на коліно, обняв її однією рукою.

— Ендріє, дуже добре, що ти хочеш це припинити, це просто чудово! — але зараз, можливо, не найкращий для цього час…

Вона подивилася на нього заплаканими, почервонілими очима.

— Ти маєш рацію, це найгірший час, але зробити я мушу це саме зараз! І ти нічого не казатимеш Дагі й Розі. Можеш мені допомогти? Можна взагалі такого досягти? Бо сама я не змогла, ніяк. Ці ненависні рожеві пігулки! Я кладу їх до шухляди й наказую собі «сьогодні більше жодної!», а за годину знову їх ковтаю! Ніколи в житті я не була в такому безладі, як тепер. — Вона понизила голос, ніби сповіщаючи велику таємницю: — Я боюся, що це вже зовсім не спина, я боюся, це мій мозок наказує спині так жахливо боліти, щоб я не припиняла приймати ці чортові пігулки.

— А чому саме зараз, Ендріє?

Вона лише помотала головою.

— Так ти мені можеш допомогти чи ні?

— Так, але якщо ти гадаєш, що матимеш щось на кшталт похмілля, забудь. По-перше, у тебе будуть… — на мить він побачив, як Дженні теліпає в ліжку, як вона бурмоче щось про Великого Гарбуза. — У тебе будуть корчі.

Вона чи то не зрозуміла, чи то залишила це без уваги.

— Як довго?

— Щоб пройти фізичний період? Два тижні. Може, три.

«І це було б дуже швидко, якщо пощастить», — подумав він, але промовчав.

Вона стиснула йому руку. Пальці в неї були зовсім холодні.

— Це довго.

Вельми неприємна думка зринула в голові Расті. Либонь, це просто миттєва параноя, спричинена стресом, проте переконлива.

— Ендріє, тебе хтось шантажує?

— Ти смієшся? Кожен тут знає, що я приймаю ці пігулки, це маленьке місто. — Що, на думку Расті, аж ніяк не було схоже на відповідь. — Який можливий найкоротший строк?

— З ін'єкціями В12, плюс тіамін і вітаміни, ймовірно, днів десять. Але тобі буде дуже погано. Ти майже не зможеш спати, з'явиться синдром неспокійних ніг. І то не слабенькі симптоми, недарма наркомани називають очищування зістрибуванням. До того ж хтось мусить зменшувати тобі дози — хтось, хто триматиме таблетки і не даватиме тобі більше, скільки б ти не благала. Бо ти обов'язково їх проситимеш.

— Десять днів? — перепитала вона з надією. — І це теж може закінчитися на той час, так? Цей Купол?

— Може, навіть сьогодні вдень. Ми всі на це сподіваємося.

— Десять днів, — повторила вона.

— Десять днів.

«Але, — подумав Расті, — тобі хотітиметься цих проклятих пігулок до кінця життя». Проте цього він також не промовив.

11

Як для понеділка, на ранок у «Троянді-Шипшині» було на диво багато люду… але ж, звісно, в історії міста ще ніколи не траплялося такого понеділка. Проте клієнти доволі слухняно розійшлися, коли Розі оголосила, що гриль припиняє працювати й відкриються вони знову не раніше від п'ятої вечора.

Попередня
-= 173 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар