Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

Вілл Фрімен, хазяїн і керівник місцевого салону «Тойота» (не товариш Джима Ренні), заговорив прямо до екрана: «Не втручайся, Джиммі, а то ще й цей тиждень не встигне закінчитися, як у Міллі буде новий виборний».

Почувся схвальний гамір. Люди заспокоїлися і стояли, очікуючи: чи продовжуватиметься трансляція цієї такої нудної й водночас хвилюючої телепередачі, чи її буде припинено.

17

— Що я мушу зробити, Великий Джиме? — запитав Рендолф, витираючи собі обличчя видобутою з задньої кишені штанів хустинкою.

— А що ти сам хотів би зробити? — відгукнувся Великий Джим.

Уперше з тієї миті, як він отримав ключі від зеленого автомобіля начальника поліції, Піту Рендолфу майнула думка, що він радо віддав би їх комусь іншому.

— Я хотів би залишити їх у спокої.

Великий Джим кивнув, ніби кажучи: «На твою відповідальність». А тоді усміхнувся, якщо так можна було назвати ту його гримасу.

— Авжеж, ти шеф поліції. — Він обернувся до Барбі, Джулії й Опудала Джо. — Отже, ви нас перехитрували, чи не так, містере Барбара?

— Можу вас запевнити, що ніяких хитрувань нема, сер, — відповів Барбі.

— Дідь… дурниці. Це натуральне змагання за владу в чистому вигляді. Бачив я й не таких розумників. Бачив їх злети… бачив і падіння, — він, все ще потираючи собі болісну праву руку, підступив до Барбі. Так близько, що той почув запах його одеколону й поту. Дихав Ренні хрипко. Він понизив голос. Джулія, либонь, не розчула, що він промовив далі. Але Барбі все чудово почув. — Синку, ти поставив на банк усе, що маєш. До останнього цента. Якщо ракета проб'є Купол, ти виграв. Якщо ні… стережись мене, — якусь мить його чіпкі, майже цілком утоплені в глибоких складках плоті, але сяючі холодним, ясним розумом очі не відпускали Барбі. Потім він одвернувся. — Поїхали, шефе Рендолфе. Ситуація тут доволі ускладнилася, завдяки містерові Барбарі та його друзям. Повертаймося до міста. Нам треба підготувати твої сили на випадок безладдя.

— Це найбезглуздіше з того, що я мала нагоду чути! — оголосила Джулія.

Великий Джим, не обертаючись, махнув на неї рукою.

— Хочете поїхати до «Діппера», бос? — спитав Рендолф. — Ми ще маємо час.

— Ноги моєї не буде в цьому гнізді блудодійства, — відповів Великий Джим, відкриваючи дверцята шефового автомобіля. — Що мені варто було б зробити, так це поспати. Але нема такої можливості, бо маю багато роботи. Велика відповідальність лежить на мені. Я її ні в кого не просив, але ж маю.

— Є люди просто великі, а є ті, котрі натягують на себе велич, чи не правда, Джиме? — спитала Джулія зі своєю відстороненою усмішкою.

Великий Джим обернувся до неї з таким виразом лютої ненависті на обличчі, що вона аж відступила на крок. Але Ренні опанував себе.

— Поїхали, шефе.

Машина попрямувала до міста, блимаючи вогниками в просто-таки по-літньому маревному повітрі.

— Ф'ю, — присвиснув Джо. — Жахливий чувак.

— У мене такі самі відчуття, — докинув Барбі.

Джулія дивилася на нього, ані сліду посмішки на її обличчі не залишилося.

— Ви маєте ворога, — сказала вона. — Тепер уже смертельного ворога.

— Гадаю, ви теж.

Вона кивнула:

— Я сподіваюся, ракета проб'є бар'єр, на наше обопільне щастя.

Гукнув молодший лейтенант:

— Полковнику Барбара, ми вже їдемо звідси. Мені було б значно легше, якби ви, всі утрьох, зробили так само.

Попередня
-= 180 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар