Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

— Одного копа звуть Джууу-ньєр, — промовила Аліса. — Він добрий. І милий. Френкі не такий гарний на вид, але він теж був добрий. Він дав нам батончик «Мілкі Вей». Мама каже, щоби ми не брали цукерок у чужих, але… — Вона знизала плечима, показуючи, що все тепер змінилося, все інакше тепер, схоже, цей факт вони з Каролін розуміли краще за Терстона.

— Перед тим вони не були аж такими добрими, — докинув Терстон. — Не були вони добрі, коли били мене в живіт, моя дорогенька.

— Гіркі пігулки треба собі уявляти цукерками, — філософськи зауважила Аліса. — Так каже моя мама.

Каролін розсміялася. До неї приєднався Барбі, а за якусь мить і Маршалл також, хоча, сміючись, тримався за живіт і на свою подружку поглядав дещо осудливо.

— Я сходила до церкви, постукала у двері, — розповідала Каролін. — Ніхто не відгукнувся, тож я зайшла всередину, двері не були замкнені, але всередині нікого. Ви не знаєте, коли повернеться пастор?

Барбі похитав головою.

— На вашому місці я б забрав шахову дошку і пішов до пасторату. Це зразу за рогом. Пастор жінка, її звуть Пайпер Ліббі.

— Шерше ля фам, — докинув Терстон.

Барбі знизав плечима, потім кивнув.

— Вона добра людина, і порожніх будинків у Міллі бозна-скільки. У вас навіть є вибір. Мабуть, знайдете й запаси в коморі там, де зупинитеся.

Власні слова повернули його думки до бомбосховища.

Тим часом Аліса зібрала й розпихала по кишенях шашки, взяла в руки дошку і підійшла до них.

— Містер Маршалл кожного разу в мене виграє, — повідала вона Барбі. — Він каже, що дозволяти вигравати дітям лише тому, що вони діти, це під-дувки. Але я з кожним разом граю дедалі краще, правда, містере Маршалл? — посміхнулася вона йому. І Терстон Маршалл теж відповів їй посмішкою. Барбі подумав, що з цим різношерстим квартетом все мусить бути окей.

— Юність має свої права, дорогенька Алісо, — промовив він. — Але їх треба здобувати.

— Я хочу до мами, — пробурмотів похмуро Ейден.

— Якби ж то був якийсь спосіб із нею зв'язатися, — сказала Каролін. — Алісо, ти певна, що не пам'ятаєш її електронну адресу? — І до Барбі: — Їхня мама залишила свій мобільний у будиночку, це погано.

— Гарячий дядько, оце все, що я знаю про її пошту, — сказала Аліса. — Іноді мама каже, що сама була колись гарячою жінкою, але татусь про це подбав[229].

Каролін позирнула на свого бойфренда.

— Забираємося з цього ломбарду?

— Так. З тим же успіхом ми можемо перебазуватися до пасторату і сподіватися, що та леді скоро повернеться зі своєї милосердної експедиції, у якій вона, либонь, перебуває.

— Там мусить бути теж незамкнено, — сказав Барбі. — Або пошукайте під килимком на ґанку.

— Я не посмію, — сказав Маршалл.

— Я посмію, — хихонула Каролін. На її сміх відгукнувся усмішкою хлопчик.

— По-смію! — гукнула Аліса і побігла по проходу, розставивши руки, в одній з яких метляла крилом шахова дошка. — По-смію, по-смію, пішли вже, по-сміємо!

Терстон, зітхнувши, вирушив услід за нею.

— Алісо, якщо поламаєш дошку, ти ніколи не зможеш у мене виграти.

— А от і ні! Я зможу, бо юність має свої права! — гукнула вона у відповідь. — Крім того, ми її зможемо склеїти. Ходімо!

Попередня
-= 193 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар