Слава ЗСУ!

За останні двадцять років, коли вона відчувала страшне бажання накинутися на когось — і часто це бажання було на межі контролю, бо люди вміють бути такими дурними, такими вперто тупими, — вона зверталася по батькові слова: якщо ти не контролюватимеш свого гніву, твій гнів контролюватиме тебе.

Але зараз червона тріщина поширювалась і вона відчувала старе бажання кидатися будь-чим. Дряпати шкіру до кривавого поту.

— Ти не питала її, хто це зробив?

— Звісно, що питала, — відповіла Джинні. — Вона не каже. Бо налякана.

Пайпер згадала, як, побачивши матір з дитиною на узбіччі, вона подумала, що там лежить кимсь покинутий мішок зі сміттям. І саме так їх і сприймали ті, хто це зробив. Вона підвелася.

— Я піду з нею побалакаю.

— Саме тепер це не дуже вдала ідея, — сказала Джинні. — Вона на седативах, до того ж…

— Хай спробує, — промовив Твіч. Обличчя він мав бліде. Руки зчеплені між колін. Безупинно потріскував кісточками пальців. — І щасти вам, преподобна.

13

Очі в Саммі були напівзаплющені. Вона їх повільно відкрила, коли Пайпер сіла поряд з її ліжком.

— Ви… та, хто…

— Так, — узяла її за руку Пайпер. — Мене звуть Пайпер Ліббі.

— Спасибі вам, — сказала Саммі, і її очі знову затуманилися, почали заплющуватися.

— Віддячиш мені тим, що назвеш тих, хто тебе зґвалтував.

У напівзатемненій кімнаті — теплій, бо шпитальний кондиціонер було вимкнуто — Саммі похитала головою.

— Вони сказали, що зроблять мені зле. Якщо я розповім. — Вона позирнула на Пайпер. Коров'ячим поглядом, сповненим тупої покори. — Вони можуть зробити зле й Малюку Волтеру також.

Пайпер кивнула.

— Я розумію, тебе налякали. Але скажи мені, хто вони були. Назви їхні імена.

— Ви що, мене не чуєте? — Вона дивилась тепер повз Пайпер. — Вони сказали, що зроблять зле…

Пайпер не мала на таке часу, дівчина могла відключитися в будь-яку мить. Вона вхопила Саммі за зап'ястя.

— Мені потрібні їхні імена, і ти мені їх назвеш.

— Я не смію, — з Саммі знов почали сочитися сльози.

— Ти мусиш, бо, якби я тебе не підібрала, ти б зараз уже була мертвою, — вона помовчала, а потім почала вганяти ніж ще глибше. Пізніше вона може пожаліти про це, але не зараз. Зараз ця дівчина в ліжку лише лежала на перешкоді між Пайпер і тим, що вона бажала знати. — Не кажучи вже про твого сина. Він би теж помер. Я врятувала тобі життя, врятувала його, я вимагаю їхні імена.

— Ні, — проте дівчина дедалі слабшала, і якоюсь часткою своєї душі преподобна Пайпер Ліббі цьому раділа. Пізніше їй стане огидно; пізніше вона думатиме про себе: «Ти нічим не відрізняєшся від тих мужиків, насильство є насильством». Але зараз тут була присутня насолода, як насолода була в тому, щоб здирати зі стіни і шматувати дорогоцінний плакат, авжеж.

«Мені це подобається, бо від цього боляче, — думала вона. — Боляче в моїм серці».

Вона нахилилася над заплаканою дівчиною.

— Прочисти собі вуха, Саммі, бо ти мусиш почути, що я тобі скажу. Вони зробили це раз, вони зроблять це знову. І тоді, коли оприявниться якась інша жінка з кровоточивою піхвою, а то ще й вагітна дитям когось з тих ґвалтівників, я прийду до тебе, і я скажу…

— Ні! Перестаньте!

— Що ти посприяла цьому. Це ти була там і підбадьорювала їх.