Слава ЗСУ!

Двері кабінету відчинилися. Великий Джим підняв голову від своїх записів, в одвірку стояв його син. Обличчя в нього було бліде, безвиразне. Щось було не те з Джуніором останнім часом. Навіть вельми зайнятий міськими справами (і тим бізнесом, котрий теж вимагав його контролю) Великий Джим це помітив. Проте він все одно не сумнівався в своєму сині. Навіть якщо Джуніор його підведе, Великий Джим був певен, що якось цьому зарадить. Він усе життя поклав на створення власної удачі; не мусить тепер усе перемінитися.

Крім того, хлопець прибрав труп. Таким чином став співучасником. Що на краще — фактично, в цьому суть життя в малому місті. У малому місті кожен мусить бути співучасником усього. Як там співається у тій ідіотській пісеньці? Ми одна команда, мусиш розуміти.

— Синку? — спитав він. — Все гаразд?

— Зі мною — так, — відповів Джуніор. Він почувався не найкраще, але все одно краще, ніж до того, останній ядучий головний біль врешті послабшав. Допомогло перебування з подружками, як він і знав. У комірчині Маккейнів не вельми приємно пахло, але, посидівши там якийсь час, потримавши їх за руки, він звик до того запаху. Гадав, що згодом той йому навіть почне подобатися.

— Ти що-небудь знайшов у його квартирі?

— Так, — Джуніор розповів батькові, що він знайшов.

— Це просто чудово, синку. Дійсно чудово. А ти вже можеш сказати мені, де ти заховав тру… де ти поклав його?

Джуніор повільно похитав головою туди-сюди, але його очі при цім не поворухнулися — вони не відривалися від батькового обличчя. Це виглядало трохи страшнувато.

— Не варто тобі знати. Я тобі вже казав. Місце безпечне, і цього достатньо.

— Отже, тепер це ти мені вказуєш, що мені варто знати, — хоча промовив він це без звичайного запалу.

— У даному випадку — так.

Великий Джим уважно придивлявся до свого сина.

— Ти певен, що з тобою все гаразд? Чогось ти блідий.

— Я в порядку. Просто боліла голова. Вже проходить.

— Чому б тобі не поїсти? У холодильнику є ще фетучінні, а мікрохвильовка чудово їх готує, — він посміхнувся. — Можемо порозкошувати, поки є час.

Уважний погляд темних очей на мить перемістився на калюжку білого соусу на тарілці Великого Джима, а потім знову втупився в батькове обличчя.

— Я не голодний. Коли я мушу виявити трупи?

— Трупи? — вирячився Великий Джим. — Що ти маєш на увазі, трупи?

Джуніор усміхнувся, губи його задерлися достатньо, щоб продемонструвати гострячки зубів.

— Не переймайся. Тобі тільки довіри більше буде, якщо здивуєшся не гірше за всіх інших. Скажімо так — тільки-но ми натиснемо на курок, все місто буде готове повісити Бааарбі на найближчій кривій яблуні. Коли тобі треба, щоб я це зробив? Цього вечора? Бо все готове.

Великий Джим розмірковував. Він дивився вниз, на свій жовтий блокнот, усіяний записами (і заляпаний соусом альфредо), але лише Два слова були обведені: газетна курва.

— Не сьогодні. Ми зможемо використати його не лише з Коґґінсом, якщо правильно все розіграємо.

— А якщо Купол пощезне, поки ти будеш розігрувати?

— Все буде добре, — промовив Великий Джим, тим часом думаючи: «А якщо містер Барбара якимсь робом зуміє вислизнути з пастки — хоч і навряд чи, проте таргани вміють знаходити шпарини, коли вмикається світло — в запасі завжди є ти. Ти і ті твої інші трупи». — А зараз усе-таки дістань собі чогось поїсти, хоч би трохи салату.