Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

— Либонь, тобі теж краще поїхати, — промовила вона. — Щось там таки зірвалося. Я лише маю надію, що ніхто не загинув.

Він зняв у себе з ременя мобільний телефон. Чортова слухавка висіла там з ранку до вечора, мов якась п'явка, але річ була корисна, це він мусив визнати. Сам не набирав ніякого номера, просто стояв і дивився на телефон, чекаючи дзвінка.

Та тут зайшлася «пташиним щебетом» іще одна сирена: екіпаж № 1. Значить, і сам Рендолф виїхав урешті-решт. Видно, щось серйозне. Дюк не став більше чекати на дзвінок і вже було зібрався підвісити телефон назад до ременя, але тут той і озвався. Дзвонила Стейсі Моґґін.

— Стейсі? — Він знав, що нема потреби так кричати в цю чортову слухавку, Бренда сто разів йому про це нагадувала, але все одно не міг втриматися. — Що ти робиш у конторі в суботній…

— Я не на роботі. Я вдома. Дзвонив Пітер, сказав, щоб я зателефонувала вам, повідомила, що на сто дев'ятнадцятому трапилась пригода, і то серйозна. Він сказав… там літак зіштовхнувся з лісовозом… — у її голосі почувся сумнів. — Я не розумію, як таке могло трапитись, але…

Господи Ісусе. Літак. Хвилин п'ять тому чи трохи більше, коли він ще згрібав листя і співав разом з радіо «Великий Боже»[41]

— Стейсі, а літак Чака Томпсона? Я бачив, як його новий «Пайпер» пролітав неподалік. Доволі низько.

— Шефе, я не знаю, я вам переказала все, що мені наказав Пітер.

Бренда, аж ніяк не тупиця, вже сиділа за кермом свого авто, щоб звільнити виїзд і темно-зелена машина шефа могла здати задом на вулицю. Радіоприймач вона поставила біля невеличкої купки вже згорнутого ним листя.

— Окей, Стейсі. На вашому кутку теж електрику вибило?

— Так, і дротовий телефонний зв'язок пропав. Я по мобільному. Щось, мабуть, погане трапилося, правда?

— Сподіваюся, ні. Ти можеш зараз посидіти в конторі, прикрити нас? Я певен, що там зараз нікогісінько й не замкнено.

— Я буду там за п'ять хвилин. Зв'язуйтесь зі мною через базову систему.

— Тоді Роджер[42].

Бренда пішки повернулася на під'їзну алею, і тут якраз увімкнулася й міська сирена, її виття здіймалося й спадало хвилями і від цього звуку, як це бувало завжди, у Дюка Перкінса стиснуло груди. Одначе він не забув обняти Бренду. Вона ніколи потім не забувала, що він знайшов на це хвильку.

— Нехай тебе це не хвилює, Бренні. Ця штука запрограмована так робити завжди, коли вимикається магістральна лінія електропостачання. За три хвилини вона замовкне. Чи за чотири. Забув, скільки точно.

— Я знаю, але все одно ненавиджу її. Той ідіот Енді Сендерс був увімкнув цю сирену одинадцятого вересня, ти пам'ятаєш? Ніби ті терористи-самогубці збиралися націлити наступний літак на нас.

Дюк кивнув. Енді Сендерс дійсно був ідіотом. На жаль, він був також і першим виборним, життєрадісним Мортимером Снердом[43] — маріонеткою на колінах у Великого Джима Ренні.

— Я мушу їхати, люба.

— Розумію, — вона пішла слідом за ним до машини. — А що там? Ти вже щось знаєш?

— Стейсі сказала, що на сто дев'ятнадцятому зіткнулися літак і вантажівка.

Бренда нерішуче посміхнулася.

— Це такий жарт, правда?

— Зовсім ні, якщо в літака щось трапилось з двигуном і пілот намагався аварійно приземлитися на шосе, — пояснив він.

Посмішка на обличчі Бренди зів'яла, а стиснута в кулак права рука упокоїлась у западині між її грудей, Дюк надто добре знав цей жест. Він протиснувся за кермо і, хоча начальницький «крузер» був ще доволі новим, шеф посовався, вмощуючи свій зад, бо вже встиг продавити зручні вм'ятини на сидінні. Дюк Перкінс не був легким на вагу.

Попередня
-= 23 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар