Слава ЗСУ!

— Це усього лише метеорний дощ, видимий крізь нашарування бруду, — пояснює Чез поліцейським… але в голосі його все одно чути острах.

Той факт, що колір зірок насправді змінився через накопичення твердих частинок, доходить до людей, повертаючи ситуацію в новому напрямку: поступово плач шириться. Звучить він неголосно, майже як дощ.

Великого Джима безглузді вогники в небі цікавлять менше за те, як люди інтерпретують ті вогники. Цього вечора вони просто розійдуться по своїх домівках. Проте вже завтра все може виглядати інакше. І той страх, який він спостерігає на багатьох обличчях, не така вже й погана річ. Переляканим людям потрібен жорсткий лідер, а якщо є щось, що, як знає Великий Джим, він може забезпечити, то це якраз жорстке лідерство.

Він стоїть на ґанку поліцейської дільниці разом з шефом Рендолфом і Енді Сендерсом. Нижче від них стоять його проблемні діти: Тібодо, Ширлз, ця хвойда Руа і друг Джуніора Френк. Великий Джим спускається сходами, з котрих трохи раніше скотилася Ліббі («Вона зробила б нам велику послугу, аби скрутила собі в'язи», — думає він), і плескає по плечі Френка.

— Подобається видовище, Френкі?

Великі злякані очі роблять цього хлопця на вигляд дванадцятирічним, замість двадцятидвохрічного, чи скільки там йому.

— Що це, містере Ренні? Ви знаєте?

— Метеорний дощ. Просто Господь передає привіт Його народу.

Френк Делессепс трохи послаблюється.

— Ми зайдемо всередину, — киває Великий Джим великим пальцем собі за спину, на Енді й Рендолфа, котрі так і стоять, задивлені в небеса. — Ми там дещо обговоримо, а потім я покличу вас чотирьох. Я хочу, щоб ви усі розповідали однакову нікчемашну історію, коли я вас покличу. Ти це зрозумів?

— Так, містере Ренні, — відповідає Френкі.

На Великого Джима дивиться Мел Ширлз — очима, як блюдця, з роззявленим ротом. Великий Джим думає, що хлопець має такий вигляд, ніби побачив, що рівень його Ай-К'ю зріс до сімдесяти[255]. Що також зовсім непогана річ.

— Це виглядає, як кінець світу, містере Ренні, — каже той.

— Нісенітниця. Ти ж спасенний, синку?

— Гадаю, так, — каже Мел.

— Тобі нема про що непокоїтись, — Великий Джим інспектує їх одного за одним, закінчуючи Картером Тібодо. — А шлях до спасіння сьогодні лежить через те, щоб ви усі розповідали однакову історію.

Не всі бачать спадаючі зірки. Сплять братик і сестра Епплтони, і маленькі донечки Расті Еверета сплять. І Пайпер теж. І Ендрія Ґріннел також. І Майстер, розкинувшись на мертвій траві поряд з тим, що, можливо, є найпотужнішою в Америці метамфетаміновою фабрикою. Спить і Бренда Перкінс, заколисавши себе плачем на дивані, зі стосом аркушів, роздрукованих із папки ВЕЙДЕР, на кавовому столику поряд з нею.

Не бачать ще мертві, хіба що дивляться з якогось веселішого місця, ніж ця затьмарена рівнина, де безтямні армії зчепилися вночі[256]. Майра Еванс, Дюк Перкінс, Чак Томпсон і Клодетт Сендерс лежать у похоронному салоні Бові; доктор Гаскелл, містер Карті й Рорі Дінсмор — у морзі лікарні імені Кетрін Рассел; Лестер Коґґінс, Доді Сендерс і Ейнджі Маккейн усе ще окремим товариством — у комірчині Маккейнів. І Джуніор разом з ними. Вмостився між Доді й Ейнджі, тримаючи їх за руки. У нього болить голова, але не дуже. Він думає: може, йому проспати тут всю ніч.

На Моттонській дорозі, у Східному Честері (неподалік від місця, де намагання продірявити купол за допомогою експериментальної кислоти не припиняються навіть під цим дивним рожевим небом), Джек Еванс, чоловік покійної Майри, стоїть у себе на задньому дворі з пляшкою «Джека Деніелса» в одній руці й придбаним колись заради безпеки їхнього дому «Ругером SR9» у другій. Він п'є і дивиться, як падають рожеві зорі. Він знає, що вони таке, і він вітає кожну, і він бажає смерті, бо без Майри провалилося дно його життя. Він, певне, міг би жити й без неї, він, певне, міг би жити, як пацюк у скляному ящику, але обидві умови разом він витримати не в змозі. Коли хвости падаючих метеорів перехрещуються найінтенсивніше — це близько чверті по десятій годині, десь через сорок п'ять хвилин після того, як розпочався цей зоряний дощ, — він ковтає залишок віскі, відкидає пляшку в траву і прострілює собі мозок. Він стає першим офіційно зареєстрованим самогубцем у Честер Міллі.