Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

Раптом вона замовкає. Нарешті! Схаменулась! Слава Тобі Господи!

Джек Кейл зсередини відчиняє одну з половинок подвійних дверей. Перед ними вже встигли зайняти позицію Мел і Френкі, тож йому доводиться протискатися між ними. Потенційні покупці — зараз їх уже близько двох десятків, хоча до години, о котрій мусить офіційно відкриватися маркет, до дев'ятої ранку, ще ціла хвилина — ступають уперед, щоби зупинитися, щойно Джек вибирає ключ зі зв'язки в себе на поясі і знов замикає двері. Колективний стогін.

— Навіщо, збіса, ти це робиш? — гукає обурено Білл Вікер. — Коли жінка послала мене купити яя!

— Спитайте про це у виборних і шефа Рендолфа, — відповідає Джек, волосся в нього на голові стирчить абсолютно врозтіч. Він скидає чорним оком на Френка Делессепса і ще похмуріший погляд дарує Мелу Ширлзу, котрий безуспішно намагається приховати посмішку, а може, навіть своє знамените ї-гі-гі-гі-гі. — Щоб я так знав. Але зараз із мене досить цього лайна. Я втомився.

Він, спотикаючись, з похиленою головою, рушає крізь натовп і щоки в нього горять яскравіше за руде волосся. Лісса Джеймісон, котра тільки-но під'їхала на велосипеді (все з її списку уміститься в ящичку-багажнику на задньому крилі, потреби в неї, як у комашки), змушена вильнути, обминаючи Джека.

Картер, Джорджія і Фредді вишикувалися рядком перед великою вітриною з листового скла, там, де Джек у звичайні дні виставляє тачки й мішки з добривом. Пальці Картера заклеєні шматочками пластиру, а під сорочкою в нього приліплено ще товщий бандаж. У той час, як Розі Твічел не перестає паплюжити Фредді, той тримається за руків'я свого пістолета, а Картер думає, як би він міг зацідити їй лівою. З пальцями в нього все гаразд, але плече болить, як скажене. Спершу невеличкий рій безпорадних покупців стає великим, на стоянку під'їжджають дедалі нові автомобілі.

Перш ніж офіцер Тібодо встигає як слід роздивитися натовп, у його персональному просторі зринає Алден Дінсмор. Вигляд у Алдена змучений, схоже, що після смерті сина він втратив щонайменше двадцять фунтів ваги. На лівій руці в нього чорна жалобна пов'язка, на обличчі збентеження.

— Мушу зайти, синку. Жінка послала мене прикупити дечого консервованого. — Алден не каже, чого саме консервованого.

Мабуть, усього, що є. А може, він думками там, біля порожнього ліжка на другому поверсі, в якому ніколи більше не лежатиме його син, не дивитиметься на плакат «Фу Файтерс»[269] на стіні, на модель аероплана на столі, котрої ніколи не буде закінчено й назавжди забуто.

— На жаль, містере Дімсдейл, ви цього зробити не зможете.

— Моє прізвище Дінсмор, — каже Алден безтямним голосом. І робить крок до дверей. Двері замкнені, йому ніяк не зайти, але Картер все одно залюбки відштовхує фермера назад. Картер уперше з симпатією згадує своїх шкільних учителів, котрі залишали його після уроків; теперішню дратівливість не порівняти з колишньою.

А ще ж як жарко, і плече болить, попри дві пігулки перкоцету, які йому дала мати. Сімдесят п'ять[270] градусів о дев'ятій ранку незвично для жовтня, а вицвіло-голубий колір неба підказує, що о полудні буде спекотніше, а на третю годину ще дужче.

Алден оступається назад, на Джину Буффаліно, вони обоє завалилися б, якби не Петра Ширлз, дебела жіночка, котра підперла їх собою. Лице в Алдена не сердите, лише здивоване.

— Жінка послала мене по консерви, — пояснює він Петрі.

Попередня
-= 250 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар