Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

Джинні здіймає вгору обидві руки, на мить скидаючись на лиходія з вестерна, котрий здається шерифу. А тоді зводить їх докупи, даючи одночасно ляпаса обом копам.

— Сучі сини! — кричить вона. — Як ви посміли, байстрюки падлючі? Песиголовці брудні! Підете до в'язниці за це, геть уся ваша ба…

Мел не думає, просто реагує. Він б'є її прямо в обличчя, розтрощуючи їй окуляри і ніс. Вона оступається назад, скрикує, ллється кров. Її старомодна медсестринська кибалка звільняється від шпильок, що її підтримували, і перекидом летить їй з голови. Брюс Ярдлі, юний касир, хоче її підхопити, але промазує. Джинні вдаряється об вервечку магазинних візків. Вони котяться поїздом. Вона падає на долоні й коліна, захлинаючись криком від болю і шоку. Краплі червоної крові з її носа — не просто зламаного, а потрощеного — починають падати на великі жовті літери КУ в напису НЕ ПАРКУВАТИСЯ.

Натовп на мить завмирає, ошелешений, тільки Джина й Герріет кидаються туди, де скорчилась Джинні.

А тоді здіймається голос Лісси Джеймісон, ясне, чисте сопрано:

— ВИ СВИНЯЧІ БАЙСТРЮКИ!

Тут-то й летить перша каменюка. Того, хто кинув перший камінь, так і не було ідентифіковано. Мабуть, це був перший злочин, з якого Нечупара Сем Вердро вийшов сухим.

Джуніор підкинув його майже до центру міста, і Сем, з видіннями танцюючого віскі в голові, вирушив східним берегом Престіл, щоб вибрати собі правильний камінь. Той мусив бути великим, але не задуже, бо він не зможе його кинути точно, навіть якщо колись — століття тому, як йому здавалось іноді, а подеколи, ніби лиш учора — він виступав стартовим пітчером «Вайлдкетс» у першому матчі турніру штату Мейн. Нарешті він його знайшов, неподалік від мосту Миру: фунт, чи півтора вагою і гладенький, мов гусяче яйце.

— І ось ще що, — сказав Джуніор, висаджуючи з машини Нечупару Сема. Це щось не було ідеєю Джуніора, але Джуніор не повідомив Сема про це, бо поводився незгірш за шефа Рендолфа, котрий наказував Веттінгтон і Моррісону залишатися на своєму посту. Інакше було б неполітично.

— Цілься в дівку, — такою була остання настанова Джуніора Нечупарі Сему перед розставанням. — Вона на це заслужила, тож не промаж.

Поки Джина з Герріет у своїх білих уніформах нахиляються до укляклої, плачучої, стікаючої кров'ю старшої медсестри (і увага всього натовпу переключилася теж туди), Сем вигвинчується вгору, як він це був робив колись давно, у 1970-му, кидає і вперше за останні сорок років прямо поцілює саме туди, куди хотів.

Хоча і в чужу йому ціль. Шматок поцяткованого кварцом граніту вагою двадцять унцій б'є Джорджію Руа прямісінько в губи, ламаючи їй щелепу в п'яти місцях, разом з усіма зубами, окрім чотирьох. Вона дзиґою вдаряється об вітринне скло, щелепа в неї гротескно відвисає ледь не до грудей, з роззявленого рота валує кров.

Моментально слідом летять ще два камені, один кидає Рікі Кіл'ян, другий — Рендол. Камінь Рікі приймає потилиця Вілла Оллната, і шкільний сторож валиться додолу, неподалік від Джинні Томлінсон. «От блядь! — думає Рікі. — Я ж хтів поцілити якогось падлючого копа!» Не лише тому, що отримав такий наказ, така в нього віддавна була власна мрія.

Кидок Рендола виявляється вдалішим. Він вгачує свій камінь точно в лоба Мелу Ширлзу. Мел валиться, немов синій поштовий мішок.

Далі пауза, момент затамованого дихання. Уявіть собі автомобіль, що балансує на двох колесах, наважуючись — перекинутися йому чи ні. Уявіть, як озирається Розі Твічел, ошелешена, перелякана, не певна того, що трапилося, не кажучи вже про те, що їй робити далі. Дивіться, як Енсон обняв її за талію. Почуйте, як крізь свій розверстай рот виє Джорджія Руа, її голосіння дико нагадує той звук, що його видуває мисливець, коли повітря прослизає повз навощену нитку зробленого з бляшанки манка на лося. Вона голосить, а кров ллється з її розідраного язика. Дивіться, ось і підмога. Тобі Велан і Руперт Ліббі (двоюрідний брат Пайпер, хоча вона не хвалиться цим родичем) першими прибувають на місце. Пробігають очима… і задкують. Наступною з'являється Лінда Еверет. Вона підходить пішки, разом з іншим копом на півставки Марті Арсенолтом, котрий пихтить у неї в кільватері. Вона починає протискуватися крізь натовп, але Марті — котрий навіть форму не одягав, а просто скотився вранці з ліжка й заліз у старі сині джинси — хапає її за плече. Лінда майже виривається з його руки, але згадує про своїх донечок. Соромлячись власної несміливості, вона дозволяє Марті відвести її туди, звідки на розвиток подій споглядають Руп і Тобі. З усієї цієї четвірки тільки Руперт має при собі пістолет, а чи стане він стріляти? Хера він стане; серед натовпу він помічає свою дружину з її матір'ю, вони тримаються за руки (підстрелити тещу Руперт був би не проти). Дивіться, ось і Джулія Шамвей прибуває слідом за Ліндою й Марті, вона геть засапалася, але вже націлює камеру, впустивши долі знятий з об'єктива ковпачок, аби лиш скоріше почати знімати. Дивіться, як Френк Делессепс опускається навколішки біля Мела, тим самим уникнувши чергового каменя, котрий свистить повз його голову і проламує діру в дверях супермаркету.

Попередня
-= 253 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар