Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

Кілька чоловік зааплодували. Хтось із вилудженою горлянкою заволав.

— Кому потрібна та кава? У нас є ПИВО!

Репліку зустріли захопленим реготом.

Джулія смикнула Барбі за рукав. Чоло в неї було наморщене — ну суто на республіканський манер, як подумалось Барбі.

— Вони не скупляються, вони грабують.

— Ви бажаєте займатися редактурою, чи вивести їх звідси раніше, ніж когось тут вб'ють за пакет «Голубої гори»[278] сухого обсмажування? — спитав він.

Вона на мить задумалась, а потім кивнула, серйозність на її обличчі поступилася місцем тій притаманній їй, зверненій до самої себе посмішці, яка йому дедалі більше подобалася.

— Ви маєте рацію, полковнику, — погодилася вона.

Барбі обернувся до Розі, зробив рукою жест, ніби малює коло, і вона заговорила знову. Він повів обох жінок по проходах, почавши з найбільш оголених секцій делікатесів і молочних продуктів, пильнуючи, щоб їм не завадив ніякий надто заводний пияк з тих, хто вже встиг тут надудлитися. Нікого такого не стрілося. Розі почувалася впевненіше, а маркет тихшав. Люди йшли надвір. Багато хто штовхав поперед себе візки з награбованим, проте Барбі все одно вважав це добрим знаком. Що швидше вони вийдуть, то краще, не важить, скільки вони винесуть звідси різного мотлоху… бо ключовим в цьому дійстві було те, що вони чули, що до них звертаються не як до злодіїв, а як до покупців. Поверніть людині, жінці або чоловікові, самоповагу і в більшості випадків — не всім, але більшості особистостей — ви повернете здатність мислити, хоч з якоюсь ясністю.

До них, штовхаючи перед собою заповнений продуктами візок, приєднався Енсон Вілер. Обличчя мав трохи засоромлене, рука в нього кровоточила.

— Хтось ударив мене банкою з оливками, — пояснив він. — Я тепер тхну, як якийсь італійський сендвіч.

Розі передала мегафон Джулії, котра почала повторювати майже те саме звернення, тим самим приємним голосом: «Покупці, закінчуйте і спокійно, порядком виходьте».

— Ми не можемо цього забрати, — промовила Розі, показуючи на Енсонів візок.

— Але ж нам все це потрібне, Розі, — не погодився він, хоча й вибачливим голосом, але вперто. — Нам це дійсно потрібно.

— Тоді ми залишимо тут гроші, — сказала вона. — Якщо хтось уже не поцупив мій гаманець із фургона, звісно.

— Далебі… не думаю я, щоб у цьому був сенс, — сказав Енсон. — Якісь дядьки крали гроші прямо з кас. — Він бачив, хто саме це робив, але називати їх не хотів. Особливо, коли поряд з ним іде редакторка місцевої газети.

Розі вжахнулася:

— Що ж тут трапилося? Що тут, заради Бога, трапилося?

— Я не знаю, — знітився Енсон.

Надворі вже під'їхала санітарна машина, стишуючи виск сирени до гарчання. Через пару хвилин, коли Барбі, Розі та Джулія з мегафоном усе ще обходили секції (натовп вже значно порідшав), хтось позаду них промовив:

— Достатньо. Віддайте мені мегафон.

Барбі не здивувався, побачивши діючого шефа Рендолфа, вирядженого в повну уніформу. Уродився, як той огірок, хоч і пізно, зате невчасно. Точно по графіку.

Розі промовляла, підносячи достоїнства безплатної кави в «Шипшині». Рендолф, вирвавши гучномовець в неї з руки, моментально почав віддавати накази й сипати погрозами.

— Негайно виходьте! Говорить шеф Пітер Рендолф. Я наказую вам: негайно виходьте! Покиньте, що тримаєте в руках, і негайно виходьте! Якщо покинете все і негайно вийдете, ви можете уникнути звинувачень!

Попередня
-= 258 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар