Слава ЗСУ!

Рендолф ще мить чи довше так само з натяком дивився на Джуніора, немов бажаючи впевнитися, що вони зрозуміли один одного, а потім раптом сплеснув долонями й підвівся.

— Іди додому, Джуніоре. Ти таки трохи перехвилювався.

— Так, сер, дещо є. Гадаю, я таки піду. Відпочину, тобто.

— У мене в кишені лежала пачка сигарет, коли мене занурював у воду преподобний Коґґінс, — промовив Рендолф тим сердечним тоном, яким діляться улюбленими спогадами. Він обняв Джуніора за плечі, проводжаючи його до дверей. Джуніор зберігав на обличчі шанобливий, зацікавлений вираз, хоча ладен був ледь не заплакати під вагою цієї дебелої руки. Немов несеш на собі краватку з м'яса. — Вони зіпсувалися, звичайно. І я ніколи більше не купив собі іншої пачки. Спасенний від диявольського зілля Господнім Сином. Хіба не благодать Божа?

— Чудасія, — спромігся Джуніор.

— Бренда і Ейнджі отримають найбільшу увагу, звісно, і це нормально — визначна мешканка міста і молода дівчина, у котрої все життя ще було попереду, але преподобний Коґґінс теж мав своїх прихильників. Не кажучи вже про велику кількість парафіян, котрі любили його.

Кутиком лівого ока Джуніор бачив оклецькувату долоню Рендолфа. Йому подумалося, а як би повівся Рендолф, аби він раптом вкусив його за цю руку. Може, навіть відгриз би нафіг якийсь з його товстих пальців і виплюнув на підлогу.

— Не забуваймо й про Доді, — він сам уявлення не мав, навіщо це промовив, але воно подіяло. Рука Рендолфа впала з його плечей. Чоловіка наче громом вдарило. Джуніор зрозумів, що той просто забув про Доді.

— О Господи, — промимрив Рендолф. — Доді. А хто-небудь дзвонив Енді, повідомляв йому?

— Не знаю, сер.

— Твій батько мусив би, точно?

— Він надзвичайно заклопотаний.

Це було правдою. Великий Джим сидів удома, в кабінеті, і писав план своєї промови на міських зборах увечері в четвер. Тієї, що він її оголосить якраз перед голосуванням мешканців міста за надання надзвичайних повноважень раді виборних на час, поки триватиме криза.

— Мабуть, я сам йому подзвоню, — сказав Рендолф. — Хоча, мабуть, краще мені спершу про це помолитися. Хочеш стати навколішки разом зі мною, синку?

Джуніор радше сам собі в штани налив би бензину і підпалив власні яйця, але натомість промовив:

— Говоріть з Богом сам на сам, і ви ясніше почуєте Його відповіді. Так завжди каже мій тато.

— Добре, синку. Це слушна порада.

Не чекаючи, поки Рендолф устигне ще щось сказати, Джуніор випорснув спершу з кабінету, а потім і з поліцейської дільниці. Він пішов додому, занурений у думки, зажурений втратою своїх подружок, гадаючи, чи не вдасться йому знайти когось іншого. А ще краще кілька.

Під Куполом будь-що можливе.

15

Піт Рендолф чесно намагався молитися, але занадто багато всякого різного збурювало йому мозок. Крім того, Господь допомагає тим, хто допомагає собі сам. У Біблії цього нема, гадав він, але все ж таки так воно й є. Він подзвонив Енді Сендерсу на мобільний, знайшовши його номер на стіні, у списку, пришпиленому до дошки оголошень. Сподівався, що йому ніхто не відповість, але той відгукнувся вже на перший гудок — хіба воно не завжди так бува?

— Привіт, Енді. Це шеф Рендолф. Маю доволі неприємні новини для вас, мій друже. Мабуть, вам краще сісти.

Важка то була розмова. Гидотна, по правді. Коли вона нарешті скінчилася, Рендолф залишився сидіти, барабанячи пальцями по столу. Він подумав (укотре), що не дуже шкодував би, якби за цим столом зараз сидів Дюк Перкінс. Може, і взагалі б не шкодував. Ця робота виявилася набагато важчою і бруднішою, ніж він собі уявляв. Особистий кабінет не вартий був такого напруження. Навіть зелена машина шефа поліції не була цього варта; кожного разу, сідаючи за її кермо, коли його зад провалювався у ще раніше продавлені важчими сідницями Дюка угини, в голову йому спливала одна й та сама думка: «Ти не годишся для цього».