Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

— Яку ціну? — спитав Енді. Тепер він дивився вгору, в лице Великого Джима ледь не в екстазі. — Яку ціну він заплатить?

— Ну, якщо він знає, як підняти Купол — а я не відкидаю такої можливості, — гадаю, ми можемо задовольнитися тим, що його відправлять у Шошенк. На довічне без права на дострокове звільнення.

— Не зовсім це добре, — прошепотів Енді. Ренні не переставав гладити Енді по голові. — А якщо Купол нікуди не подінеться?

Він усміхнувся.

— У такому разі, ми судитимемо його самі. І коли з'ясуємо, що він винний, ми його стратимо. Тобі так більше подобається?

— Більше, — прошепотів Енді.

— І мені, друже… — Він гладить, гладить. — І мені.

18

Вони вийшли з гаю разом, пліч-о-пліч, і зупинилися, дивлячись на сад.

— Он там щось є! — гукнув Бенні. — Я бачу! — голос у нього був схвильований, але Джо почув його якось дивно, ніби звіддаля.

— І я, — сказала Норрі. — Воно схоже на… на… «Радіомаяк» хотіла вона сказати, але так і не промовила цього слова. Спромоглася тільки на ррр-ррр-ррр, як ото ґерґочуть малюки, граючись у пісочниці машинками. А потім вона звалилася зі свого велосипеда й витягнулася на дорозі, смикаючи руками й ногами.

— Норрі? — подивився Джо на неї зверху, радше здивовано, аніж стривожено, а потім звів очі на Бенні. Їхні погляди зустрілися лише на мить, і Бенні також беркицьнувся, потягнувши велосипед прямо поверх себе. Він почав дриґати ногами, немов відбиваючись від свого «Рейнджера». Лічильник Ґайґера відлетів, гепнувшись у рівчак шкалою донизу.

Джо риссю побіг і торкнувся його рукою, котра в нього потягнулася, немов гумова, як йому здалося. Перекинув лічильник шкалою догори. Стрілка підскочила до +200, лише трішки не дістаючи небезпечної зони. Він устиг це побачити, а далі й сам провалився до чорної ями, повної помаранчевих пломенів. Джо подумалося, що це спалахи велетенського поховального вогнища, складеного з гелловінських гарбузів-світильників. Звідкілясь гукали голоси: загублені й нажахані. Потім його проковтнула темрява.

19

Коли Джулія, пішовши з супермаркету, повернулася до редакції «Демократа», там сидів, набираючи щось на ноутбуку, Тоні Гай, колишній спортивний репортер, котрий тепер уособлював відділ новин. Вона вручила йому камеру і сказала:

— Перервись і надрукуй оце.

Сама вона сіла до комп'ютера писати статтю. Її початок вона тримала в голові всю дорогу, поки йшла сюди по Мейн-стрит: «Ерні Келверт, колишній директор «Фуд-Сіті», закликав людей заходити з тилу. Сказав, що він відчинив задні двері. Але вже було пізно. Стихійний заколот розпочався». Це був гарний вступ. Проблема полягала в тому, що вона не могла його написати. Вона повсякчас вдаряла не по тих клавішах.

— Піди нагору й полеж, — сказав Тоні.

— Ні, я мушу написати…

— У такому стані ти нічого не зможеш написати. Ти тремтиш, як осінній листок. Це шок. Полеж хоча б годинку. Я надрукую кадри й перешлю на робочий стіл твого комп'ютера. Наберу також записи з твого блокнота. Іди нагору.

Їй не подобалося те, що він говорив, але вона змушена була визнати слушність його поради. От тільки виявилося, що їй знадобилося більше години. Вона ні разу толком не поспала від минулої п'ятниці, котра була, як здавалося, сто років тому, тож їй вистачило лише торкнутися головою подушки, і вона провалилася в глибокий сон.

Прокинувшись, Джулія запанікувала, побачивши, які довгі вже тіні. День схилявся до надвечір'я. А Горес! Він, либонь, уже напудив десь у кутку і дивитиметься на неї безмежно винуватими очима, ніби це його провина, а не її.

Попередня
-= 295 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар