Слава ЗСУ!

Роджер пожував губами.

— Було тижнів чотири тому, як ото остання партія йшла з міста. Коли отой великий «Чінук»[306] прилітав. — Він промовив назву вертольота як «Шін-уук». Роммі Берпі його б зрозумів.

Стюарт зважив. Виглядало не вельми добре. Якщо Буші в лісі, то ще нічого. Якщо забився в якийсь куток у студії, сприйнявши їх у своїй параної за федералів, теж не велика проблема… якщо, звісно, не вирішить знічев'я вискочити, стріляючи на всі боки.

А от якщо він зараз ховається у приміщенні складу… тут можуть бути проблеми.

Стюарт звернувся до брата:

— Там, у кузові, в нас лежать добрячі дрючки. Вибери собі один. Якщо Філ раптом намалюється і почне казитися, торохнеш його.

— А якщо він буде з пістолетом? — цілком резонно запитав Роджер.

— Не буде, — заперечив Стюарт. І хоча ніякої певності щодо цього в нього не було, він мав наказ: терміново доставити два балони пропану в лікарню. «Решту газу ми також мусимо перевезти звідти якомога швидше, — сказав йому Великий Джим. — Ми по всій формі виходимо з метамфетамінового бізнесу».

Це вже було полегшення; коли місто позбавиться цього Купола, Стюарт мав намір вийти також і з похоронного бізнесу. Переїхати кудись, де тепло, на Ямайку або на Барбадос. Він бажав би ніколи більше не побачити жодного нового мертвого тіла. Але аж ніяк не бажав бути тим, хто повідомить Майстру Буші про те, що виробництво припиняється, про це він сказав і Великому Джиму.

«Дозволь мені самому попіклуватися про нашого Майстра», — відповів йому Великий Джим.

Стюарт об'їхав великою помаранчевою вантажівкою будівлю і задом здав до її тильних дверей. Двигун залишив на холостому ходу, щоби потім зразу ввімкнути лебідку й підйомник.

— Лишень подивіться, — зачудувався Роджер Кіл'ян. Він витріщився на захід, де тривожною червоною плямою збиралося сідати сонце. Щоби невдовзі зовсім забруднитися, потонувши у великій чорній смузі, яка залишилася після лісової пожежі. — Правда ж, гаспидське якесь видовисько?

— Не лови ґави! — обірвав його Стюарт. — Я хочу швиденько закінчити і гайда звідси. Ферні, піди візьми дрючок. Та добрячий собі вибери.

Ферні переліз через підйомник і вибрав один з кілків, довжиною приблизно як бейсбольний кий. Вхопився за нього обома руками і різко змахнув для проби.

— Годиться, — сказав він.

— Баскін-Роббінс[307], — мрійливо промовив Роджер. Прикриваючи долонею очі, він усе ще мружився на захід. Мруження йому не вельми пасувало, воно робило його схожим на косоокого троля.

Поки відмикав задні двері — доволі складний процес, у якому були задіяні сенсорна панель і два замки, — Стюарт ще мовчав, а тоді запитав:

— З чого це ти так прешся?

— Присмаки тридцяти одного виду, — промовив Роджер. Він посміхався, показуючи гарнітуру своїх гнилуватих зубів, котрих ніколи не бачив ні Джо Боксер, ні жоден інший дантист.

Стюарт поняття не мав, про що говорить Роджер, натомість зрозумів його брат.

— Щось не дуже мені скидається цей напис на стіні на рекламу морозива, — сказав Ферн. — Хіба, якщо про «Баскін-Роббінс» згадується десь в Апокаліпсисі.

— Заткніться обоє, — гримнув на них Стюарт. — Ферні, приготуй свій кийок на цього придурка. — Він штовхнув двері й зазирнув усередину. — Філе?

— Називай його Майстром, — порадив Роджер. — Він любить, щоб його називали, як отого нігера в «Південному Парку»[308].