Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

Тепер вона сиділа безутішна.

Піднявши від його грудей своє замащене слізьми обличчя, вона спитала в Расті:

— Може, я занадто багато подавала йому повітря? Чи замало? Може, це я його так задушила, вбила його?

— Ні. Джиммі, мабуть, все одно помер би, а таким чином він уник дуже тяжкої ампутації.

— Мені здається, я більше не зможу нічого робити, — почала вона знову ридати. — Це так страшно. Тепер це жахливо.

Расті не знав, як на це відповісти, та йому й не довелося.

— Все буде гаразд з тобою, — прозвучав скрипучий, здавлений голос. — Ти будеш працювати, мила моя. Бо ти нам потрібна.

Це була Джинні Томлінсон, вона повільно йшла до них коридором.

— Не варто тобі було підніматися, — сказав Расті.

— Можливо, що й так, — погодилася Джинні і, полегшено зітхнувши, сіла по інший бік Джини. З перев'язаним носом і смужками пластиру під очима вона була зараз схожа на хокейного голкіпера після важкої гри. — Але я все одно вийшла на чергування, тож так тому й бути.

— Може, краще хоч завтра… — почав Расті.

— Ні, зараз, — вона взяла Джину за руку. — І ти також, любонько. Згадую, як в медичний школі казала нам старша сестра, крута така: «Вільні ви лише після того, як родео закінчилося, коли вже сохне кров».

— А якщо я робитиму помилки? — прошепотіла Джина.

— Усі їх роблять. Хитрість у тому, щоб робити їх якомога менше. І я тобі допомагатиму. Тобі й Герріет. Ну, то що скажеш?

Джина з сумнівом задивилася на розпухле обличчя Джинні, до поранень якого чималою мірою спричинилися старі окуляри, котрі Джинні десь колись була знайшла.

— А ви певні, що вже зможете працювати, міс Томлінсон?

— Ти допомагатимеш мені, я — тобі. Джинні й Джина, бойові жінки, — підняла вона кулак. Спромігшись на благеньку посмішку, Джина стукнула своїми кісточками об кісточки кулака Джинні.

— Усе це дуже круто, по-студентському легковажно звучить, але ж ми тут не лайно по трубах женемо, — сказав Расті. — Тому, якщо лишень почнеш відчувати наближення слабкості, знайди собі ліжко, ляж і полеж. Це офіційний наказ доктора Расті.

Джинні скривилася в мимовільній усмішці, від якої взялися зморшками крильця її носа.

— Навіщо ліжко? Цур, мій старий диванчик Рона Гаскелла в кімнаті відпочинку.

У Расті задзвонив мобільний. Він махнув жінкам, щоб ішли. Вони вирушили геть, про щось балакаючи. Джина обіймала Джинні за талію.

— Алло, Ерік слухає.

— Це дружина Еріка, — прозвучав пригнічений голос. — Вона телефонує, щоб попросити в Еріка вибачення.

Расті зайшов у порожній оглядовий кабінет і причинив двері.

— Не треба ніяких вибачень, — промовив він… хоча сам не був певен, що це так. — Гарячка, усе таке. Його вже відпустили? — Він уважав це запитання цілком резонним, враховуючи те, наскільки він уже встиг узнати Барбі.

— Я б не хотіла обговорювати це по телефону. Ти можеш приїхати додому, любий? Будь ласка. Нам треба побалакати.

Расті подумав, що саме зараз він зможе. Він мав одного дійсно критичного пацієнта, котрий значно спростив йому професійне життя тим, що помер. Проте, відчуваючи полегшення від того, що його стосунки з коханою жінкою настільки раптом покращилися, що вони знову можуть балакати одне з одним, йому в той же час не подобалася ця новонадбана обережність, котру він дочув у її голосі.

— Можу, — сказав він. — Але ненадовго. Джинні знову на ногах, але якщо я за нею не приглядатиму, вона доробиться до колапсу. Повечеряємо?

Попередня
-= 312 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар