Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

На обличчі Герріет відбилася тривога.

— Це вона… це значить, що вона може на смерть стекти кров'ю? Стекти на смерть кров'ю після вашої операції на ву-ву… це було б жахливо.

Расті чув багато різних термінів для означення вагіни, але цей був для нього новим.

— Навряд чи, але може повернутися знову до нас на довший час. А її дитина?

Герріет вражено подивилася на нього. Ревне створіння, що, нервуючи, мало звичку безпорадно лупати очима за товстими скельцями окулярів; того типу дівча, подумав Расті, котре може довести себе до розумового виснаження через п'ятнадцять років після того, як з відзнакою закінчить Сміт або Вассар[313].

— Дитина! Обожемій! Малюк Волтер! — Якби й хотів, Расті не встиг би її зупинити, вона блискавкою кинулася по коридору і з полегшеним виразом повернулася назад. — Тут. Він не дуже жвавий, але, схоже, це для нього нормально.

— Отже, вона напевне повернеться. Які там не є в неї проблеми, а дитину свою вона любить. На свій, несталий манер.

— Га? — знову те саме безумне блимання очима.

— Не звертай уваги, Гері. Я скоро повернуся. Кріпись.

— Тобто? — Тепер її повіки мигтіли так, що, скидалося, ось-ось викрешуть вогонь.

Добре, що Расті не сказав по-шпитальному: «Тримай член пістолетом». У термінології Герріет пеніс, мабуть, називався вау-вау.

— Працюй нормально. Герріет розслабилася:

— Обов'язково, докторе Расті, без проблем.

Расті повернувся, щоб іти, але тепер перед ним стояв чоловік — худий, доволі приємний на вигляд, якщо не зважати на його гачкуватий ніс. Він трохи нагадував покійного Тімоті Лірі[314]. Расті вже стало цікаво, чи взагалі йому вдасться колись звідси вибратися.

— Чим я можу вам допомогти?

— Взагалі-то я гадав, що, можливо, це я зможу вам чимось допомогти, — він простягнув йому свою кістляву руку. — Терстон Маршалл. Ми з моєю партнеркою проводили вікенд на озері Честер і затримались тут через оте хтозна-що.

— Співчуваю, — кивнув Расті.

— Справа в тому, що я маю певний медичний досвід. Під час в'єтнамської веремії я був свідомим противником служби в армії. Думав утекти до Канади, але мав деякі плани… втім, це неважливо. Я записався на контракт і два роки прослужив санітаром у шпиталі для ветеранів у Массачусетсі.

Це вже звучало цікаво.

— Меморіальний імені Едіт Hopс Роджерс[315]?

— Цей самий. Мої знання й практичні навички, либонь, трохи застаріли, проте…

— Містере Маршалл, я маю для вас роботу.

11

Щойно Расті виїхав на шосе 119, як почув автомобільний гудок. Він поглянув у люстерко і побачив на повороті до шпиталю міський ваговоз із написом «Громадські Роботи». Нелегко було точно роздивитися у світлі сідаючого сонця, але йому здалося, що за кермом машини сидить Стюарт Бові. Придивившись уважніше, Расті побачив таке, від чого в нього душа зраділа: у кузові містилися два газових балони. Звідки їх привезли, він з'ясовуватиме пізніше, можливо, навіть поставить декілька запитань, але зараз йому значно полегшало на серці просто тому, що їм тепер повернеться світло, знову почнуть працювати апарати штучного дихання і монітори. Імовірно, газу не вистачить надовго, але наразі він перебував у стані «перебитися-день-і-вже-добре».

На вершині міського пагорба він побачив свого знайомого пацієнта-скейтбордера Бенні Дрейка з парочкою друзів. Один із них був той хлопець Макклечі, котрий забезпечив пряму відеотрансляцію ракетного обстрілу. Бенні махав руками і щось кричав, вочевидь, бажаючи, щоб Расті зупинився потеревенити. Расті помахав йому у відповідь, але не загальмував. Йому не терпілося побачитися з Ліндою. Заразом і послухати, що вона скаже, звичайно, але головне — побачити її, обняти її, остаточно помиритися з нею.

Попередня
-= 314 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар