Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

Картер роззирнувся. Мейн-стрит лежала пустельна і загалом темна. Генератори позаду будівель редакції газети й аптеки були єдиними, які він чув. Він знизав плечима:

— Гаразд. Чом би й ні?

Джуніор розстебнув пряжки рюкзака й відслонив клапан. Нагорі лежало дві пари оснащених світлодіодами рукавичок. Одну пару він віддав Картеру, другу натяг сам. Нижче лежало щось загорнуте в банний рушник. Розвернувши цей пакунок, він виставив на латаний асфальт чотири винних пляшки. На самому дні рюкзака лежала бляшана лійка. Джуніор вставив її у горло першої пляшки і потягнувся по бензин.

— Давай краще я, братане, — сказав Картер. — У тебе руки дрижать.

Джуніор здивовано подивився на свої пальці. Він не відчував дрожу, але дійсно вони тремтіли.

— Я не боюся, якщо це те, що ти думаєш.

— Я й зблизька такого не казав. Це не просто якісь проблемки з головою. Усім це видно. Тобі треба сходити до Еверета, бо з тобою щось негаразд, а він зараз єдиний, кого наше місто має найбільш подібного на справжнього лікаря.

— Я почуваюся пречудо…

— Замовкни, поки тебе хтось не почув. Займися рушником, решту я сам зроблю.

Джуніор вихопив з кобури пістолет і вистрелив Картеру в око. Голова в того луснула, хлюпнувши навсібіч кров'ю й мозком. А потім Джуніор став над ним, стріляючи знову, й знову, й знов…

— Джунз?

Джуніор замотав головою, щоб прогнати видіння — така яскрава, чисто галюцинаторна маячня, — і второпав, що дійсно вчепився за руків'я пістолета. Може, той вірус ще не зовсім вийшов з його організму? А може, то й не вірус зовсім.

«А що ж тоді? Що?»

Ароматний запах бензину вдарив йому в ніс, та так сильно, що аж в очах запекло. Картер почав наповнювати першу пляшку. «Глюк, глюк, глюк», — заспівала каністра. Джуніор розчепив зіпер бічної кишені наплічника і дістав звідти кравецькі ножиці, що були належали його матері. Ними він відрізав від рушника чотири смуги. Одну з цих ганчірок засунув до першої пляшки, потім витяг і натомість запхав її до пляшки іншим кінцем, залишивши звисати зовні вже просяклий бензином край. Те саме він проробив з рештою пляшок.

У цій справі тремтіння рук йому не заважало.

21

А Барбіїв полковник Кокс змінився з того часу, як Джулія його бачила востаннє. Як для виходу в люди о пів на десяту вечора, він був гладенько виголений і волосся мав акуратно зачесане, хоча його уніформа хакі втратила колишню ідеальну випрасуваність і поплінова куртка тепер висіла на ньому мішком так, ніби він схуд. Він стояв перед тими кількома плямами аерозольної фарби, що залишилися після невдалого експерименту з кислотою, і хмурився на ці намальовані двері, немов гадаючи, чи зможе пройти крізь них, якщо достатньо сконцентрується.

«Заплющ очі й тричі клацни підборами, — подумала Джулія. — Бо нема місця, милішого за Купол»[322].

Вона відрекомендувала Розі Коксу і Кокса Розі. Поки вони обмінювалися стандартним «приємно познайомитися», вона роззирнулася довкола і побачене їй не сподобалося. Прожектори ще залишалися на своїх місцях, лупили в небо, ніби сповіщаючи про якусь гламурну голлівудську прем'єру, і генератори, що живили їх, так само гурчали, але десь зникли армійські вантажівки і той великий зелений штабний намет, що стояв раніше, напнутий ярдів за п'ятдесят далі при дорозі. Лиш прим'ята трава залишилася на тім місці, де він був. З полковником Коксом прибули два солдати, але вони мали той небоєздатний вигляд, що завжди асоціювався в неї з радниками й аташе. Вартових, можливо, й не прибрали, але відвели подалі, встановивши периметр за межами сягання людського голосу, щоби ніякий слинько, котрий міг прибрести сюди з боку Мілла, не почав розпитувати їх, що ж воно таке збіса коїться.

Попередня
-= 330 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар