Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

— Ні! — її аж пересмикнуло. — Тільки не йому.

— Моїй сестрі? Ендрії, я маю на увазі?

Джинні тільки поглянула на нього.

Твіч зустрів і витримав її погляд, а вже потім опустив очі.

— Напевне, не варто, — промурмотів він.

Джинні торкнулася його зап'ястка. Шкіра в нього була холодна від шоку. У неї, либонь, теж, подумалось їй.

— Якщо тебе це втішить, — промовила вона. — Мені здається, вона намагається позбавитися своєї наркозалежності. Вона приходила до Расті, і я майже цілком певна, що саме з цією проблемою.

Твіч згори вниз провів долонями по щоках, на якусь мить перетворивши своє лице на печальну маску з опери-буф.

— Це кошмар якийсь.

— Так, — просто погодилась Джинні. І тоді дістала свій телефон.

— Кому ти збираєшся подзвонити? — вичавив з себе непевну посмішку Твіч. — Ловцям привидів?

— Ні. Якщо Ендрія і Ренні відпадають, хто залишається?

— Сендерс, але з нього користі, як з собачого лайна, та ти й сама це знаєш. Чому б нам просто не взятися та почати прибрати тут? Терстон має рацію, і так абсолютно ясно, що тут відбулося.

Терстон вийшов із вбиральні, витираючи рот паперовим рушником.

— Бо існують правила, молодий чоловіче. І за наявних обставин нам варто ними особливо точно керуватися. Або принаймні всіляко намагатися.

Твіч поглянув угору й високо на стіні побачив підсихаючі рештки мозку Саммі Буші. Те, чим вона колись думала, тепер скидалося на грудку вівсяної каші. Він вибухнув плачем.

10

Енді Сендерс сидів у помешканні Дейла Барбари на краєчку його ліжка. У вікні майоріли помаранчеві відблиски вогню, що пожирав сусідню будівлю «Демократа». Над собою він чув кроки і приглушені голоси — люди на даху, зрозумів він.

Піднімаючись сюди внутрішніми сходами з аптеки внизу, він прихопив із собою коричневий пакет. Тепер він дістав з пакета його вміст: склянку, пляшку води «Дасані»[333], слоїк з ліками. Ліки були пігулками оксиконтину. На слоїку було написано ДЛЯ Е. ҐРІННЕЛ. Рожеві пігулки, двадцятки. Він витряс собі на долоню кілька, порахував, потім витряс ще. Двадцять. Чотириста міліграмів. Цього, либонь, не вистачило б, аби вбити Ендрію, у котрої за довгий час розвинулася звичка до препарату, але йому, вважав він, буде цілком достатньо.

Стіна пашіла жаром від сусідньої пожежі. На шкірі в нього виступив піт. Тут уже, либонь, було градусів сто[334], якщо не більше. Він витер собі обличчя покривалом.

«Не варто терпіти цього довше. Там, на небесах, прохолодний вітерець і всі ми сидітимемо разом за обіднім столом Господа».

Верхнім боком кришки слоїка він почав трощити рожеві пігулки на пудру, щоби наркотик оглушив його зразу. Як молотком бичка на скотобійні. Просто простертися собі в ліжку, заплющити очі, а там і на добраніч, милий фармацевте, нехай хор янголові співає тобі упокій.

— Я… і Клоді… і Доді. Разом навічно.

— Не думаю, щоб так сталося, брате.

Це був голос Коґґінса, Коґґінса в його найсуворішій піднесеності. Енді припинив трощити пігулки.

— Самогубці не вечеряють зі своїми коханими, друже мій; вони прямують до пекла і їдять розпечений жар, який довічно палає в їхніх шлунках. Покликнемо на це алілуя? Покликнемо амінь?

— Муйня, — прошепотів Енді й узявся далі чавити пігулки. — Ти зі своїм рилом по вуха був разом з усіма нами в тім кориті. Чому я мушу тобі вірити?

Попередня
-= 346 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар