Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

— Бо я правду кажу. Саме зараз твої дружина і дочка дивляться на тебе, благаючи, щоб ти цього не робив. Хіба ти їх не чуєш?

— Аж ніяк, — відповів Енді. — І це не ти також говориш до мене. Це лише боязка частина мене самого. Вона керувала мною все моє життя. Через неї й Великий Джим мене оплутав. Отак я і в цей його метовий бізнес вліз. Мені не потрібні були гроші, я навіть не осмислював такої кількості грошей, я просто не знав, як сказати ні. Але я можу це сказати зараз. Вивільнитися. У мене не залишилося більше нічого, заради чого варто жити, і я йду геть. Маєш на це щось сказати?

Схоже було, що Лестер Коґґінс не мав. Енді закінчив роздушувати таблетки на пудру, і налив води в склянку. Він струсив з долоні туди рожевий пилок і розмішав пальцем. Єдиними звуками було гудіння пожежі за стіною, вигуки людей, що боролися з нею, та гуп-гуп-гуп згори, де по його даху ходили інші люди.

— Одним духом, — промовив він… але не випив. Рука тримала склянку, але та боязка частина його — та частина, котра не бажала вмирати навіть при тім, що пропав усякий сенс життя — утримувала руку на місці.

— Ба ні, цього разу ти не виграєш, — сказав він, але змушений був відпустити склянку, щоби знову втертися покривалом. — Не завжди тобі перемагати, не зараз.

Він підніс склянку до рота. Солодке рожеве забуття плескалось в ній. Проте він знову поставив склянку на столик при ліжку.

Знову ним правив боязкий первень. Боже, прокляття, цей лякливий первень.

— Господи, пошли мені знак, — прошепотів він. — Пошли мені знак, що випити це — це правильний вчинок. Якщо не з іншої причини, то хоча б тільки тому, що це єдиний спосіб мені вибратися з цього міста.

За стіною, здіймаючи снопище іскор, завалився дах «Демократа». Над ним хтось — голос наче Ромео Берпі — заволав:

— Готуйсь, хлопці, будьмо збіса напоготові!

«Готуйсь» — це, звісно, був той знак. Енді Сендерс знову підняв смертельну склянку і цього разу боязкий первень не затримав його руки. Боязкий первень, схоже, що здався.

У його кишені мобільний телефон програв перші фрази пісні «Ти гарна»[335], цей сентиментальний кавалок лайна для нього вибрала Клоді. Ще б мить — і він випив, але тут чийсь голос йому прошепотів, що це теж може бути якийсь знак. Він не зміг напевне добрати, чи це то був голос його боязкого первня, чи голос Коґґінса, чи справжній голос його душі. А оскільки не зміг, то й відповів на дзвінок.

— Містере Сендерс? — говорила жінка, і була вона втомлена, нещасна й налякана. Енді вмів таке визначати. — Це Вірджинія Томлінсон, зі шпиталю.

— О, так, звісно, Джинні! — де тільки й взявся той його сакраментально привітний запопадливий тон. Дивина.

— У нас тут деякі проблеми, боюся, неприємні. Чи не могли б ви приїхати?

Темний сумбур, що роївся у голові Енді, прохромило променем світла. Це сповнило його здивуванням і вдячністю. Хтось його питає: «Чи не могли б ви приїхати?» Як це він забув, яке приємне відчуття від таких прохань? Певне, таки забув, хоча це було головним, заради чого він і пішов у виборні. Не заради володарювання; то була парафія Великого Джима. Тільки заради того, щоб простягати помічну руку. Саме так він колись розпочинав, можливо, так йому вдасться й закінчити.

— Містере Сендерс, ви слухаєте?

— Так. Чекайте, Джинні. Я зараз же буду у вас. — А через паузу: — І не треба ніякого містера Сендерса. Я — Енді. Ми тут усі варимося в одному котлі, розумієте?

Попередня
-= 347 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар