Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

— Я тобі казав. Зовсім не такі забої. Це було зроблено не кулаками і навіть не ногами.

— А що це на скроні? — показала Лінда.

Расті не відповів. Його очі понад маскою вибалушилися від здивування. І ще від дечого: розуміння, яке лишень почало народжуватися.

— Що це, Еріку? Це схоже на… ну, не знаю… на сліди шва.

— Атож, — маска в нього на роті нап'ялася від усмішки. Найбезрадіснішої з усмішок. — І на лобі, бачиш? І на щелепі. Йому її і зламано було цією штукою.

— Яка ж це зброя залишає такі сліди?

— Бейсбольний м'ячик, — промовив Расті, закочуючи платформу в бокс. — Але не звичайний, а вкритий золотом? Так. Гадаю, кинутий з достатньою силою, він міг би це наробити. Я певен, що саме ним це і зроблено.

Расті нахилив голову до Лінди. Їхні маски зіткнулися. Він зазирнув їй у вічі.

— Такий м'ячик має Джим Ренні. Я бачив такий у нього на столі, коли заходив до нього побалакати про зниклий пропан. Про інших я нічого не скажу, але, гадаю, нам тепер відомо, де помер Лестер Коґґінс. І хто його вбив.

12

Після падіння даху Джулія вже не мала сили далі на це дивитися.

— Ходімо до мене додому, — запропонувала Розі. — Гостьова кімната в твоєму розпорядженні на скільки забажаєш.

— Дякую, але ні. Мені треба побути на самоті, Розі. Ну… тобто з Горесом, розумієш. Мені треба подумати.

— А де ти ночуватимеш? З тобою все буде гаразд?

— Так, — сама не знаючи, як воно насправді буде. З розумом, нібито все гаразд, процес мислення в порядку, але почувалася вона так, немов хтось їй вколов у душу добрячу дозу новокаїну. — Я, може, прийду пізніше.

Коли Розі її залишила, перейшовши на інший бік вулиці (там вона озирнулася й невесело махнула їй на прощання), Джулія повернулась до «Пріуса» і спершу впустила Гореса на переднє сидіння, а тоді вже сама сіла за кермо. Вона шукала очима Літа Фрімена й Тоні Гая, але не побачила їх ніде. Можливо, Тоні повів Піта до лікарні, щоб там йому чимось погоїли руку. Це просто чудо, що ніхто з них не отримав серйозніших ушкоджень. А якби, виїжджаючи на зустріч із Коксом, вона не взяла з собою Гореса, її пес загинув би разом з усім іншим, що там згоріло.

Услід за цією думкою до неї прийшло усвідомлення, що емоції в ній зовсім не заніміли, лише десь ховалися. Звук — близький до голосіння — почав народжуватися зсередини. Горес нашорошив вуха і тривожно дивився на неї. Вона хотіла примусити себе перестати тужити, але не змогла.

Газета її батька.

Дідова газета.

Газета її прадіда.

Попелище.

Вона вирушила по Вест-стрит і, доїхавши до покинутого паркінгу за «Глобусом», стала там. Вимкнула двигун, притисла до себе Гореса і повних п'ять хвилин ридала в його хутряне, сильне плече. Треба віддати псові належне, він це терпляче витримав.

Виплакавшись, вона відчула себе краще. Спокійніше. Можливо, цей спокій був результатом шоку, але вона принаймні знову була здатна мислити. І першим, про що вона помислила, була вціліла пачка газет у багажнику. Вона нахилилася повз Гореса, котрий по-братньому лизнув їй шию, й відкрила комірку для рукавичок. Вона була забита всяким мотлохом, але Джулія гадала, що десь там… може лежати…

І, немов подарунок від Бога, воно знайшлося. Маленька пластикова коробочка з канцелярськими кнопками, шпильками й скріпками та гумовими колечками. Гумові колечка й скріпки не годяться для того, що вона задумала, зате кнопки зі шпильками — саме те…

Попередня
-= 351 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар