Слава ЗСУ!

Навіть у своєму глибокому жалю Енді не мав наміру озвучувати тему звинувачень у зґвалтуванні.

— Мабуть, це через її збентеження від Купола. Ти знаєш про Купол, Філе? Майстре?

Майстер знову змахнув рукою, вочевидь, ствердно.

— Про мет ти сказав цілком слушно. Торгувати ним — це неправильно. Ганебно. Натомість виробляти його — це Божа воля.

Енді впустив руки і втупився в Майстра припухлими очима.

— Ти так вважаєш? Бо я не певен, що це також вельми правильно.

— А ти коли-небудь куштував?

— Ні! — скрикнув Енді. Для нього це прозвучало так, ніби Майстер раптом запитав його, чи не мав він коли-небудь сексуальних стосунків з кокер-спанієлем.

— Ти приймаєш ліки, прописані тобі доктором?

— Ну… так, звичайно… але…

— Мет — це ліки, — Майстер урочисто подивився на нього, а тоді ще й тицьнув Енді в груди пальцем задля додаткової аргументації. Ніготь на пальці в нього був обгризений до кривавого мозоля. — Мет — це ліки. Повтори.

— Мет — це ліки, — промовив Енді доволі погідливо.

— Оце правильно, — Майстер підвівся. — Ліки від меланхолії. Це з Рея Бредбері. Ти коли-небудь читав Рея Бредбері[341]?

— Ні.

— От він, курва, це таки голова. Він таки розумів. Він написав таку охуїтельну книгу, алілуя. Ходімо за мною. Я зміню тобі життя.

18

Перший виборний Честер Мілла пристав на мет, як жаба на комах.

Позаду шеренги варильних апаратів стояв ветхий старий диван, отам-то й сиділи Енді з Майстром Буші під картиною, що зображувала Христа на мотоциклі (назва: «Твій невидимий попутник»), передаючи один одному люльку. Під час горіння мет тхне, як триденна сеча з незакритого нічного горщика, але після першої, пробної, затяжки Енді переконався, що Майстер таки мав рацію: торгівля цим, можливо, діло Сатани, але сам продукт — від Бога. Світ перед ним стрибком сфокусувався у вишукану, делікатно тремтливу картинку, якої він ніколи раніше не спостерігав. Потужним сплеском підвищилася частота серцебиття, кровоносні судини на шиї набубнявіли, перетворившись на пульсуючі кабелі, в нього засвербіли ясна і яйця заворушилися у найприємніший юнацький спосіб. А що ще краще усього переліченого — тягар, що пригнічував своєю вагою йому плечі й дурманив мозок, зник. Він почувався здатним гори перевернути й вивезти геть тачкою.

— В Едемському саду росло дерево, — проказав Майстер, передаючи йому люльку. Кучерики зеленого диму вилися з обох її кінців. — Дерево Бога і Зла. Ти вкурюєш тему?

— Так. Це з Біблії.

— Споримо на твій дикий шланг. І на тому Дереві росло Яблуко.

— Точно. Точно. — Енді вдихнув диму лише трішечки, чисто сьорбнув. Йому хотілося більше — хотілося заковтнути його весь, — але він боявся, що, якщо дасть собі волю, голова його вибухне, зірветься з шиї й почне літати по лабораторії, як ракета, викидаючи скажений вогонь з обрубка.

— Плоттю того Яблука є Істина, а шкіркою того Яблука є Метамфетамін, — оголосив Майстер.

Енді подивився на нього.

— Дивовижно.

Майстер кивнув.

— Так, Сендерсе. Так і є, — він забрав люльку. — Гарна штука, чи як?

— Дивовижна штука.

— Христос повертається на Гелловін, — сказав Майстер. — А може, кількома днями раніш; не можу точно сказати. Гелловінський сезон уже розпочався, ти ж розумієш. Відьомський, курва, сезон. — Він передав Енді люльку, а тоді показав рукою, в якій тримав гаражний пульт. — Ти оте бачиш? Угорі, наприкінці галереї? Понад дверима складської частини?