Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

Почати треба з того, щоб дати знати Барбі, що він не один. Тоді він зможе відповідно до цього факту будувати свої плани.

Коли о п'ятій ранку вниз у нічній сорочці спустилася Лінда, крізь вікна лише почало вповзати перше світло і проявлятися непорушно застиглі дерева й кущі. Ані подиху вітерцю надворі.

— Мені потрібна якась посудина типу «Таппервер»[346], — промовила Джекі. — Миска, така, щоб була невелика й непрозора. У тебе є щось подібне?

— Звісно, є. А навіщо тобі?

— Ми понесемо Дейлу Барбарі сніданок, — сказала Джекі. — Кашу. А на дно покладемо записку.

— Про що це ти говориш, Джекі? Я не можу. У мене діти.

— Знаю. Але сама я цього зробити теж не можу, бо мене не пропустять туди саму. Якби я була чоловіком, тоді б можливо, але з оцим оснащенням… — вона показала на свої груди. — Коротше, мені потрібна ти.

— Яку записку?

— Я хочу визволити його завтра вночі, — сказала Джекі голосом, спокійнішим за свої справжні відчуття. — Під час загальних міських зборів. У цій частині операції ти мені не будеш потрібна…

— Ти не втягнеш мене до тієї частини!

Лінда скубла комір своєї нічної сорочки.

— Не кричи так. Я гадаю, можливо, Ромео Берпі… якщо мені вдасться його переконати, що Барбі не вбивав Бренди. Ми одягнемо маски-балаклави або щось таке, щоби нас не впізнали. Ніхто й не здивується, все місто й так уже впевнене, що в нього є спільники.

— Ти збожеволіла!

— Ні. На час зборів там залишиться жменька людей — три-чотири чоловіки, може, й пара усього. Я певна.

— А я — ні.

— Але до завтрашньої ночі ще далеко. Він мусить підпускати їм туману весь цей час. Все, давай мені миску.

— Джекі, я не можу.

— Можеш, — це промовив Расті, він стояв у дверях, мало не грандіозний у своїх спортивних трусах і майці «Патріоти Нової Англії». — Настав час приймати ризики, діти там чи не діти. Ми тут тепер покинуті напризволяще, і саме ми мусимо це зупинити.

Лінда якусь мить дивилася на нього, кусаючи губи. Врешті вона нахилилася до одної з нижніх шухляд.

— «Таппервери» в мене тут.

23

Прибувши до поліцейської дільниці, вони побачили стійку рецепції порожньою — Фредді Дентон пішов додому трохи поспати, — проте в приміщенні перебувало з півдесятка юних офіцерів, вони сиділи без діла, пили каву й теревенили по-вранішньому збуджено, бо більшість із них давно вже не піднімалися з ліжка в такий ранній час у свідомому віці. Джекі побачила двох із численних братів Кіл'янів, містечкову подружку заїжджих байкерів і завсідницю «Діппера» на ім'я Лорен Конрі та Картера Тібодо. Імен інших вона не знала, але впізнала серед них двох хронічних прогульників школи, котрі також притягалися за дрібні порушення, пов'язані з наркотиками й керуванням автомобілем. Нові «офіцери» — найновіші з нових — не були одягнені в уніформу, натомість у кожного на руці вище ліктя було пов'язано шматок голубої тканини.

Усі, крім одного, були при зброї.

— А ви, дівчата, чого прийшли сюди так рано? — спитав, походжаючи приміщенням, Тібодо. — У мене хоч причина є: кінчилися болетамівні пігулки.

Решта позіхали, немов ті тролі.

— Принесли сніданок для Барбари, — сказала Джекі. Вона боялася поглянути на Лінду, боялася, бо не знала, який вираз може побачити на її обличчі.

Тібодо зазирнув до миски.

— Молока нема?

— Обійдеться без молока, — сказала Джекі, плюючи в миску з кашею «Спешл К»[347]. — Ось я лишень ще додам вологи трішечки.

Попередня
-= 366 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар