Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

5

Він знайшов рукавиці, фартухи й освинцьовані окуляри в глибині шафи в рентген-кабінеті за дві секунди до того, як був готовий припинити всякі пошуки. Ремінець окулярів був порваний, але Расті не сумнівався, що Роммі зуміє його якось полагодити. Як бонус йому не довелося нікому пояснювати, чим він займається. Весь шпиталь, здавалося, спав.

Він вийшов знову надвір, втягнув ніздрями повітря — застійне, з неприємним чадним присмаком — і подивився на захід, на чорну пляму, завислу там, куди були поцілили ракети. Вона була схожа на якусь шкірну виразку. Він зрозумів, що думки його весь час крутяться навколо Барбі й Великого Джима і вбивств, бо це було людське, це було те, що він розумів. Але було б помилкою ігнорувати Купол — потенційно катастрофічну річ. Він мусить зникнути, і то якомога скоріше, інакше в його пацієнтів з астмою й хронічними обструктивними захворюваннями легень почнуться проблеми. А ці люди — вони ж як ті канарки в шахті.

Це нікотинове небо.

— Хорошого мало, — промурмотів Расті й закинув свої трофеї до фургона. — Дуже мало, вважай, що зовсім нема.

6

Коли він дістався будинку родини Макклечі, всі троє дітей були вже там, сиділи дивно пригнічені, як на тих, кого можуть оголосити національними героями ще до кінця цієї середи, якщо цього жовтня фортуна вибрала саме їх.

— Ну що, друзі, ви готові? — запитав Расті бадьоро, більш хвацько, ніж він насправді почувався. — Перед тим як вирушати туди, нам ще треба заїхати до Берпі, але це не займе багато ча…

— Вони хочуть вам спершу дещо розповісти, — сказала Клер. — Бачить Бог, мені хотілося б, аби цього не було. Дедалі все гірше й гірше. Бажаєте помаранчевого соку? Ми хочемо його випити весь, поки не зашумів.

Расті зведеними докупи великим і вказівним пальцями показав, щоб йому налили лише трішечки. Він ніколи не був великим любителем апельсинового соку, але хотів, щоб Клер пішла з кімнати, і відчував, що їй теж цього хочеться. Вона була блідою, і голос її звучав тривожно. Йому подумалось, що навряд чи це пов'язано з тим, що діти знайшли на Чорній Гряді; тут було щось інше.

«Цього мені тільки не вистачало», — подумав він.

Коли Клер вийшла з кімнати, Расті промовив:

— Говоріть.

Венні й Норрі подивилися на Джо. Він зітхнув, змахнув собі з лоба волосся і знову зітхнув. Мало спільного вбачалося зараз між цим серйозним юнаком і тим хлопчиком, котрий три дні тому вимахував плакатами, здіймаючи бучу на Дінсморовому полі. Обличчя в нього було таким же блідим, як і в його матері, а на лобі з'явилося кілька прищиків — либонь, його перші. Расті й раніше стикався з такими раптовими спалахами акне. У нього це спровоковані стресом прищі.

— Що трапилось, Джо?

— Люди кажуть, я розумний, — промовив Джо, і Расті стривожився, усвідомивши, що той ось-ось може вдаритись у сльози. — Мабуть, я таки розумний, але іноді мені хочеться, щоб було навпаки.

— Не хвилюйся, — встряв Венні. — Є багато важливих ділов, де ти тупак тупаком.

— Закрийся, Венні, — промовила Норрі лагідно.

Джо не звертав уваги.

— Я почав вигравати в тата в шахи, коли мені було шість років, а в мами, коли мені виповнилося вісім. У школі всі оцінки — відмінно. Завжди перемагав на наукових олімпіадах. Уже два роки, як пишу власні комп'ютерні програми. Я не вихваляюся. Я знаю, що я дивакуватий вундеркінд.

Норрі посміхнулася, накривши його долоню своєю. Він її стиснув.

Попередня
-= 378 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар