Слава ЗСУ!

— Звичайно, він такий, — кивнула Пайпер.

— Більшість із новоприйнятих ще надто молоді, щоби легально купувати собі пиво, але вони вже носять зброю. Я було хотіла сказати Генрі, що він стане наступним за мною… але здогадалася з його обличчя, що він і сам це розуміє.

— Хочете, я піду поговорю з Ренні?

— Ніякої користі з цього не буде. Я взагалі-то й не переймаюся, що тепер вільна, але мене просто бісить, що мене вигнали. Тепер найбільша проблема — добре поміркувати про те, що відбудеться завтра вночі. Мені, мабуть, доведеться зникнути разом з Барбі. Якщо сподіватися, що знайдеться таке місце, де ми зможемо зникнути.

— Я не розумію, про що це ви говорите.

— Авжеж, але я вам розкажу. Отут-то й починаються ризики. Якщо ви десь хоч словом про це обмовитесь, я теж опинюся в підвальній клітці. Можливо, стоятиму поряд з Барбарою, коли Ренні шикуватиме розстрільну команду.

Пайпер уважно на неї дивилася.

— Я маю сорок п'ять хвилин, перш ніж прийде мати Джорджії Руа. Вам вистачить цього часу, щоби розповісти все, що ви схочете мені розповісти?

— Цілком.

Джекі розпочала з огляду тіл у похоронному салоні. Описала сліди від швів бейсбольного м'яча на обличчі в Коґґінса і розповіла про золотий м'яч, який бачив Расті. Набравши повні груди повітря, слідом вона розповіла про свій план визволення Барбі під час загальних міських зборів наступного вечора.

— Хоча я поняття не маю, де ми можемо його заховати, якщо нам вдасться його звідти витягти. — Вона відсьорбнула чаю. — Отже, що ви на це скажете?

— Скажу, що треба ще випити по чашечці. Ви будете?

— Мені достатньо, дякую.

Пайпер промовила, наливаючи собі з чайника:

— Те, що ви запланували, страшно небезпечне (хоча сумніваюсь, що вас цікавлять мої думки з цього приводу), але, напевне, таки нема іншого способу врятувати невинну людську душу. Я й на секунду не йняла віри тому, що Барбара винен у тих вбивствах, а після мого власного близького знайомства з місцевими правоохоронцями думка про те, що вони можуть стратити його, щоб не допустити до влади, мене не дуже дивує. — А тоді, сама того не підозрюючи, вона озвучила думки Барбі. — Ренні не дивиться на перспективу, і ніхто з копів також не думає наперед. Їх непокоїть тільки, хто буде гетьманом в нашому курені. Такий тип мислення прямо провадить до катастрофи.

Вона повернулася до столу.

— Я зрозуміла ледь не з першого дня, коли повернулася сюди, щоби посісти пасторат, — це було моєю мрією ще з тих часів, як я була маленькою дівчинкою, — що Джим Ренні монстр в ембріональній стадії. Тепер, якщо ви вибачите мені такий мелодраматизм, цей монстр народився.

— Слава Богу, — озвалася Джекі.

— Слава Богу за те, що народився монстр? — усміхнулася Пайпер, здивовано підводячи вгору брови.

— Ні… слава Богу, що ви це визначили.

— У вас є ще щось сказати, хіба не так?

— Так. Щоправда, якщо ви не бажаєте брати в цьому участь…

— Любонько, я вже беру в цьому участь. Якщо вас можуть ув'язнити за підготовку змови, то мене за те, що я вас вислухала і не донесла. Ми з вами тепер ті, кого наш уряд полюбляє називати «доморощеними терористами».

Джекі відреагувала на це визначення безрадісним мовчанням.

— Ви ж маєте на увазі не тільки визволення Дейла Барбари, чи не так? Ви хочете організувати активний рух опору.

— Мабуть, що так, — відповіла Джекі й пирснула безпорадним сміхом. — Ніколи не подумала б, що я на таке здатна після шести років в армії США… я ж завжди була дівчиною того типу, що «завжди за мою країну, права вона чи неправа»… А вам ніколи не спадало на думку, що Купол може ніколи не зникнути? Ані цієї осені, ані взимку? І в наступному році стоятиме, а може, й до кінця нашого життя?