Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

Расті поволі рушив. Він чув, як пришвидшилося цокотіння лічильника Ґайґера, але в собі нічого особливого не відчував. З вершечка гряди з п'ятнадцятисекундним інтервалом зблискував «маяк». Він порівнявся з Роммі й дітьми, потім обігнав їх.

— Я не відчуваю нічогісі… — почав він, але тут-таки воно й навалилося: ні, не запаморочення, а почуття химерності й дивної ясності. Поки воно тривало, власна голова здавалася йому телескопом, крізь який він міг побачити все, що йому могло забагнутись, хоч яким би далеким воно не було. Якби схотів, він міг би побачити свого брата в Сан-Дієго, як той їде вранці на роботу[363]. Поряд, у сусідньому всесвіті, він чув, як скрикує Бенні.

— Ой, доктор Расті вирубається!

Але він не вирубився; путівець перед собою, як і перше, він бачив абсолютно ясно. Божественно ясно. Кожен камінчик і луску слюди. Якщо він і вильнув машиною, — а йому здалося, що так, — то лише для того, щоб обминути чоловіка, котрий стояв посеред дороги. Чоловік був довготелесий, понад того йому додавав зросту геть абсурдний червоно-синьо-білий ковпак, ще й комічно покривлений. На ньому були джинси і майка з написом: МИЛА БАТЬКІВЩИНО АЛАБАМА, ЗАГРАЙ-НО ОТУ ПІСНЮ МЕРТВОГО ГУРТУ[364]. «Та це ж не людина, це ж гелловінське опудало». Авжеж, звісно. Хіба щось інше могло стояти отак, із зеленими садовими совочками замість рук, головою з мішковини й очима-хрестиками, нашитими білими нитками?

— Док! Доку! — це був голос Роммі. Гелловінське опудало вибухнуло полум'ям.

А за мить щезло. Тепер перед ним була тільки дорога, гряда і пурпуровий вогник, що зблискував через кожні п'ятнадцять секунд, ніби приговорюючи: «Ходи сюди, ходи сюди, ходи сюди».

12

Роммі рвонув на себе водійські дверцята.

— Док… Расті… як ви?

— Добре. Найшло й минулося. Гадаю, з вами було так само. Роммі, а ви що-небудь бачили?

— Ні. На хвильку я п'думав, що звідкись тягне вогнем. Та гадаю, це від того, що в повітрі тхне цим чадним парфумом.

— Я бачив багаття з гарбузів, — сказав Джо. — Я ж вам про це уже розповідав, правда?

— Так.

Расті тоді не надав значення його розповіді, незважаючи на те, що чув щось подібне раніше від власної дочки. Натомість тепер він задумався.

— Я чув крики, — сказав Бенні. — Але решту все забув.

— Я теж чула, — сказала Норрі. — Там був день, але стояла темрява. І ті крики. А ще, здається, сажа падала мені на лице.

— Док, може, нам краще повернути назад? — засумнівався Роммі.

— Нізащо, — заперечив Расті. — Коли в мене є шанс вивести моїх і всіх інших дітей з-під Купола.

— Споримо, дехто з дорослих теж були б не проти піти, — зауважив Бенні, отримавши при цьому ліктем у бік від Джо.

Расті подивився на лічильник Ґайґера. Стрілка трималася на +200.

— Залишайтесь тут, — сказав він.

— Док, — запитав Джо, — а що, як радіація посилиться і ви зомлієте? Що нам тоді робити?

Расті поміркував.

— Якщо я від'їду ще недалеко, витягнете мене звідти. Тільки щоб без Норрі. Самі лише хлопці.

— А чому без мене? — спитала дівчинка.

— Бо тобі колись може забажатися мати дітей. Та таких, щоб мали тільки по два ока і щоб кінцівки росли в них з належних місць.

— Добре. Я звідси ні на крок, — пообіцяла Норрі.

Попередня
-= 391 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар