Слава ЗСУ!

Генрі з мигалкою й сиреною відвіз його до лікарні. Чого він не зробив, так не дозволив собі думати про останні слова, сказані Джуніором, в яких явно проглядав сенс. Туди він не бажав зазирати.

Йому й без цього вистачало проблем.

15

Расті повільно їхав угору грядою, часто поглядаючи на лічильник Ґайґера, котрий тепер ревів, немов середньохвильовий радіоприймач зі збитою настройкою. Стрілка піднялася з +400 до позначки +1000. Расті міг поспорити, що, коли він досягне верхівки, вона залізе на +4000. Він розумів, що доброго в цім мало — його «антирадіаційний костюм» — усього лише саморобний витвір, — але не зупинявся, нагадуючи собі, що радіація має кумулятивний ефект; якщо він їхатиме швидко, летальної дози не набереться. «Можливо, я втрачу на якийсь час волосся, але летальної дози я не наберу. Думай про це, як про авіанальот: прилетів, зробив свою справу і назад, на базу».

Він увімкнув радіо, зловив «Потужні хмари радості»[369] на РНГХ і відразу ж вимкнув. Піт заливав йому очі, а він його зморгував. Навіть з кондиціонером, увімкнутим на повну потужність у кабіні фургона, було збіса жарко. Він поглянув у люстерко заднього виду й побачив своїх друзів, котрі стояли тісною купкою. Дуже маленькі звідсіля.

Ревіння Ґайґера вщухло. Він позирнув туди. Стрілка впала до нуля.

Расті ледь не зупинився, та вчасно второпав, що тоді Роммі з дітьми подумають, що з ним біда. Крім того, можливо, це лише проблема з батареями. Але, позирнувши знову, побачив, що вогник живлення на лічильнику горить так само яскраво.

На верхівці горба дорога закінчувалася розворотним майданчиком перед довгим червоним сараєм. Перед ним стояла стара вантажівка і ще старіший трактор, останній спирався тільки на одне колесо. На вигляд сарай зберігся у доволі гарному стані, хоча кілька вікон були розбиті. Поза ним стояв покинутий фермерський будинок, частина даху якого провалилася досередини, либонь, узимку під вагою снігу.

З торця сараю зяяли розкриті навстіж ворота, і навіть із зачиненими вікнами та потужним кондиціонером Расті відчув п'янкий аромат зогнилих яблук. Він зупинив машину біля ґанку. Поперек сходів висів ланцюг із табличкою, на якій було написано: ВЛАМУВАЧІВ БУДЕ ПОКАРАНО. Табличка була старою, заіржавілою і, вочевидь, неефективною. Бляшанки з-під пива валялися по всьому ґанку, де колись, либонь, любило справляти посиденьки сімейство Маккоя літніми вечорами, підставляючись вітерцю, споглядаючи широкі панорами: всеньке місто Честер Мілл праворуч, і весь напрямок аж до Нью-Гемпшира, якщо подивитися ліворуч. Хтось аерозолем написав на стіні: ВАЙЛДКЕТС РУЛЯТЬ, фарба, що колись була червоною, вицвіла до рожевої. На дверях фарбою іншого кольору було виведено: ДЕПО ОРГІЙ. Расті подумав, що так, либонь, було висловлено нездійснену мрію якогось сексуально стурбованого тінейджера. А може, це була назва якоїсь хеві-метал групи.

Він взяв до рук лічильник Ґайґера і постукав по ньому. Стрілка підстрибнула, і апарат кілька разів клацнув. Схоже було, що він цілком працездатний; просто ніякої радіації тут нема.

Расті виліз із фургона і — після короткої внутрішньої дискусії — зірвав з себе більшість захисного обладунку, залишивши лише фартух, рукавиці й лупаті окуляри. Потім він пішов уздовж сараю, виставивши перед собою сенсорну трубку лічильника й обіцяючи собі, що побіжить назад, по решту свого «антирадіаційного костюма», якщо стрілка лишень трохи знову здригнеться.

Але, коли він вигулькнув з-за рогу сараю і побачив ярдів за сорок перед собою проблиск того вогника, стрілка навіть не ворухнулась. Це здавалося неймовірним, якщо радіація, — а як ще інакше? — пов'язана з цим вогником. Расті знайшов єдино можливе пояснення: генератор створює радіаційний пояс, щоб відлякувати від себе таких дослідників, як він. Для самозахисту. Те саме стосується відчутої ним млості й цілковитої втрати свідомості дітьми. Це самозахист, як голки дикобраза або «парфуми» скунса.