Слава ЗСУ!

Барбі його проігнорував. Він дивився на Розі.

— Дякую, але якщо це готував Енсон, не знаю, чи залишуся я так само вдячним після першого ковтка.

— Я сама готувала, — відповіла вона. — Барбі, чому вони тебе побили? Хіба ти намагався втекти? Вигляд у тебе жахливий.

— Я нікуди не тікав, спротиву при арешті не чинив. Хіба не так, Меле?

— Ти ото краще б припинив пащекувати, бо інакше я ввійду до клітки і заберу в тебе оті самвічі геть.

— Авжеж, можеш спробувати, — кивнув Барбі. — Позмагаємося за їжу, — оскільки Мел не виявив бажання сприйняти цю пропозицію, Барбі знову звернувся до Розі. — Там був літак? По звуку схоже, що літак. Якийсь великий.

— По Ей-Бі-Сі сказали, це був ірландський авіалайнер. Повний пасажирів.

— Спробую вгадати. Він летів курсом на Бостон або Нью-Йорк, а якийсь вайло забув перепрограмувати автопілот.

— Не знаю. По телевізору про такі подробиці ще нічого не розповідали.

— Ходімо, — підійшов до неї Мел і взяв за руку. — Досить уже баляси точити. Вам треба піти звідси, поки в мене не почалися неприємності.

— Як ти почуваєшся? — спитала Розі в Барбі, недовго опираючись молодому полісменові.

— Нормально, — сказав Барбі. — А в тебе як справи? Ти уже владнала оту справу з Джекі Веттінгтон?

Ну, й яка, питається, повинна прозвучати відповідь на це запитання? Тим паче, наскільки пам'ятала Розі, вона не мала ніякої справи, котру мусила б ладнати з Джекі. Їй здалося, що вона помітила, як Барбі легенько кивнув головою, і сподівалася, що це не гра її уяви.

— Поки ще ні, — відповіла вона.

— А варто було б. Скажи їй, щоб перестала сучитись.

— Якби ж то, — промурмотів Мел. Він міцніше вчепився в руку Розі. — Ходімо вже, не змушуйте мене вас тягнути.

— Передай їй, що я сказав, що ти гідна людина, — гукнув Барбі, коли вона вже підіймалася сходами в супроводі Мела, котрий тепер ішов за нею по п'ятах. — Вам з нею справді варто побалакати. І дякую тобі за сендвічі.

«Передай їй, що я сказав, що ти гідна людина».

Це було послання, вона не мала в цьому сумнівів. Мел цього не второпав, гадала вона; він завжди був тупуватим, і схоже, що життя під Куполом аніскільки не додало йому олії в голові. Тому-то Барбі й ризикнув про це заговорити.

Розі вирішила розшукати Джекі якомога швидше і передати послання: «Барбі каже, що я гідна людина. Барбі передає, що ти можеш говорити зі мною відверто».

— Дякую тобі, Меле, — сказала вона, знову опинившись у кімнаті чергових. — З твого боку це добрий крок, що ти дозволив мені це зробити.

Мел озирнувся навкруги, не побачив ніде начальства, більшого за себе, і розслабився.

— Без проблемок, але не думайте, ніби ви зможете знову спуститися туди з вечерею, бо цього не буде. — Він подумав і філософськи завершив: — Він зараз заслуговує на щось приємне, я гадаю. Бо якщо прийдете наступного тижня о цій порі, він уже буде підсмажений незгірш за ті сендвічі, що ви їх йому приготували.

«Це ми ще побачимо», — подумала Розі.

22

Енді Сендерс і Майстер Буші сиділи поряд зі складським приміщенням РНГХ і курили кришталь. Прямо перед ними, у полі, посеред якого височіла радіовежа, виднілася купка землі, позначена хрестом, зробленим із ящичних дощечок. Під тим горбком лежала Саммі Буші, мучителька ляльок «Братц» і мати Малюка Волтера. Майстер сказав, що пізніше він вкраде на кладовищі біля Честерзького озера для неї справжній хрест. Якщо вистачить часу. А може так статися, що його не буде.