Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

5

Вони проскочили на червоне світло в центрі міста на Y-подібному перехресті, де шосе 117 вливалося в шосе 119, під виючою сиреною, обидва з сигаретами в зубах, як ті чорти (вікна навстіж, за звичним стандартом), слухаючи, про що там люди теревенять по радіо. Расті мало що з тих балачок розумів, одне лиш знаючи напевно: працювати йому доведеться допізна.

— Друже, я не знаю, що там трапилося, — промовив Твіч. — Хоча ми точно побачимо справжню авіакатастрофу. Тобто місце катастрофи, але де вже нам кривити писки біля чужої миски.

— Твіче, ти просто якийсь собака скажений.

Рух був жвавий, люди здебільшого теж їхали в південному напрямку. У когось там, напевне, були якісь справи, але Расті подумав, що більшість із них, як ті мухи в людській подобі, летять на запах крові. Твіч без проблем обігнав за раз вервечку з чотирьох машин; на зустрічній смузі шосе 119, що вела на північ, було на диво порожньо.

— Глянь! — показав Твіч. — Гвинтокрил телевізійників! Великий Расті, нас покажуть у шестигодинних новинах! Героїчні санітари борються за…

Але на цьому місці політ фантазії Дагі Твічела обірвався. Попереду — над місцем катастрофи, вирішив Расті — вертоліт шпортнувся. Расті встиг побачити на його борту номер 13 й емблему-око Сі-Бі-Ес. А вже наступної миті він вибухнув, пролившись вогняним дощем з безхмарного полуденного неба.

— Боже-Ісусе, пробач! Я цього зовсім не хотів! — скрикнув Твіч, а слідом, якось зовсім по-дитячому, від чого навіть серце шокованого Расті здригнулося. — Оті мої слова я беру назад!

6

— Мушу вже повертатися, — сказав Джендрон. Знявши з голови картуз Морських Псів, він витер ним собі закривавлене, закопчене, бліде обличчя. Ніс у нього так розпух, що став схожим на пучку великого пальця якогось велета. Очі дивилися з-посеред двох темних плям. — Вибач, але в мене скажено болить шнобель… ну, і я вже не такий молодий, як колись. А ще…

Він здійняв руки вгору, та тут же їх і впустив. Вони стояли один проти одного, і Барбі обняв би цього дядька, поплескав би його по спині, якби була така можливість.

— Збентежений до глибини основ, чи не так? — спитав він Джендрона.

Джендрон реготнув.

— Той вертоліт став останньою краплею.

І вони разом подивилися в бік нового стовпа диму.

Барбі з Джендроном пішли від шосе № 117 після того, як упевнилися, що там уже є кому надати допомогу Ельзі Ендрюс, єдиній, хто вижила в тій аварії. Вона принаймні не скидалася на тяжко поранену, хоча була явно приголомшена загибеллю своєї подруги.

— Тоді вертайся. Повільно. Не поспішай. Відпочивай по дорозі, як відчуєш втому.

— А ти далі?

— Так.

— Усе ще гадаєш, що зможеш знайти кінець цієї штуки?

Барбі якусь хвилинку помовчав. Спершу він не мав щодо цього сумнівів, але тепер…

— Маю таку надію, — врешті відповів він.

— Ну тоді хай тобі щастить. — Джендрон махнув Барбі картузом, перш ніж надіти його на голову. — А я надіюся потиснути тобі руку раніше, ніж скінчиться цей день.

— І я тобі теж, — сказав Барбі й замовк, задумався. — Можеш зробити мені послугу, коли дістанешся до свого мобільного?

— Звісно.

— Зателефонуй до армійської бази у Форті Беннінг[62]. Поклич офіцера зв'язку і скажи йому, що маєш справу до полковника Джеймса О. Кокса. Скажи, що це терміново, що ти дзвониш на прохання капітана Дейла Барбари. Запам'ятаєш?

Попередня
-= 41 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар