Слава ЗСУ!

— Тепер ми вважаємо, що небезпеки немає, принаймні на даний час, і тому визначили п'ятницю, двадцять сьоме жовтня, тобто післязавтра, днем побачень біля Купола.

Реакцією на це стала злива запитань. Кокс чекав, поки вона вщухне, а коли аудиторія трохи заспокоїлася, він дістав з полиці під трибуною пульт і натиснув кнопку. На білому екрані вигулькнув знімок високої роздільності (на погляд Джулії, його навряд чи було просто завантажено з Google Earth[375]). На знімку було видно Честер Мілл і обидва сусідніх міста від нього на південь — Моттон і Касл Рок. Кокс поклав пульт і взяв лазерну указку.

Внизу телевізійного екрана вже з'явилися титри: НА П'ЯНИЦЮ ПРИЗНАЧЕНО ДЕНЬ ПОБАЧАНЬ БІЛЯ КУПОЛА. Джулія посміхнулась. Коксу вдалося заскочити титрувальника-коректора Сі-Ен-Ен зненацька…

— Ми вважаємо, що зможемо прийняти і розмістити дванадцять сотень візитерів, — рішуче промовив Кокс. — Це число обмежене близькими родичами, принаймні цього разу… хоча ми всі сподіваємось і молимось, щоб наступного разу ніколи не трапилось. Місця збору призначено тут, на ярмарковому полі Касл Рока, і тут, на треку Оксфорд-Плейнз, — відзначив указкою він обидві локації. — Ми подамо дві дюжини автобусів, по дванадцять на кожне місце збору. Їх нам надають шість сусідніх шкільних округів, котрі, допомагаючи нам у наших зусиллях, на цей день відміняють заняття, і ми висловлюємо їм велику за це подяку. Двадцять п'ятий автобус буде подано до магазину «Наживка і знаряддя» у Моттоні для преси. — І далі сухо: — Оскільки цей заклад також є ліцензованим місцем продажу алкоголю, я певен, більшість із вас його добре знає. У цій подорожі буде також дозволено взяти участь одній, я повторюю — одній, машині для відеофіксації події. Ви самі організуєте репортерський пул, леді і джентльмени, компанію, яка транслюватиме подію, буде вибрано лотерейним розіграшем.

У відповідь на це почувся загальний стогін, проте, радше за все, лиш рефлекторний.

— В автобусі для преси сорок вісім місць, хоча очевидно, що тут присутні сотні представників медій з усього світу…

— Тисячі! — прокричав якийсь сивочолий молодик, чим викликав загальний сміх.

— Дивіться-но, я щасливий, що хоч комусь радісно, — гірко промовив Ерні Келверт.

Кокс дозволив собі усмішку.

— Уточнюю, містере Грегорі[376]. Місця в автобусі буде розподілено між різними інформаційними організаціями: телеканалами, агенціями «Ройтерз», «Тасс», «Ей-Пі» тощо… і від самих цих організацій залежатиме, кого вони виберуть своїми представниками.

— Краще би був Вульфі з Сі-Ен-Ен, от і все, що я тут можу сказати, — оголосила Розі.

Журналісти збуджено зашварготіли,

— Якщо дозволите, я продовжу? — запитав Кокс. — А тим з вас, котрі зараз розсилають текстові повідомлення, ласкаво раджу припинити.

— Ого, мені подобається його напористість, — сказала Джекі.

— Добродії, сподіваюсь, ви згадаєте, що центральними фігурами цієї події є не ви? Хіба ви поводилися б таким чином, якби тут ішлося про людей, яких засипало в шахті, або тих, що потрапили в пастку під будинком, зруйнованим у результаті землетрусу?

Після цих його слів запала тиша того типу, що паралізує четвертокласників, коли в їхнього вчителя врешті-решт уривається терпець. Він дійсно має напір, подумала Джулія, і на мить їй усією душею схотілося, щоби Кокс був зараз тут, під Куполом, і взяв владу в свої руки. Та звісно ж, аби свині мали крила, сало сипалось би з неба.