Слава ЗСУ!

У пам'яті ясно спливло: він не може заснути, піднімається, щоб піти з'їсти Ліндиного пирога з журавлиною й помаранчами, чує тихе скиглення Одрі, що доноситься зі спальні дівчаток. Іде туди подивитися на своїх Джей-Джей. Сидить на ліжку Дженні під плакатом її янгола-хранителя — Ганни Монтани.

Чому ці спогади так забарилися? Чому все це не пригадалося йому під час його візиту до Великого Джима, в його домашньому кабінеті?

«Бо я тоді не знав про вбивства; тоді я переймався тільки пропаном. А також тому, що у Дженілл не було ніякої епілепсії, вона просто перебувала в стадії швидкого сну. Просто балакала уві сні».

«У нього золотий бейсбольний м'яч, тату. То поганий м'яч».

Навіть минулої ночі, у трупарні, йому не зринули ці спогади. Тільки тепер, коли вже майже зовсім пізно.

«Але ж подумай, що це означає: пристрій на вершині Чорної Гряди, можливо, транслює не лише радіацію, а також іще щось інше. Назвімо це навіяним передбаченням, назвімо це чимось, для чого поки що навіть не існує назви, але як би ми це не назвали, воно є. Таким чином, якщо Дженні мала рацію щодо золотого м'яча, тоді всі діти, котрі у зміненому стані оголошували про жахи Гелловіну, також мають рацію. Але чи означає це, що все має відбутися точно в той день? Чи, може, раніше?»

Расті схилявся до останнього. Для купи міських дітей, збуджених очікуванням гри в «каверзи і ласощі», Гелловін уже розпочався.

— Мене не цікавить, що там у тебе, Стюарте, — промовляв Великий Джим. Схоже, що три міліграми валіуму не додали йому розсудливості; він був беззастережно нахрапистий, як завжди. — Ви з Ферналдом мусите поїхати туди, візьмете з собою Роджера… га? Що? — Він послухав. — Я ще мушу тобі щось пояснювати? А то ти сам не дивився нікчемашний телевізор? Якщо в нього вистачить нахабства тобі заперечувати, ти…

Він підвів голову і побачив в одвірку Расті. Лиш на коротку мить лице Великого Джима набуло зляканого вигляду людини, котра прокручує в голові свіжу розмову, намагаючись угадати, скільки з неї міг почути новий свідок.

— Стюарте, я тут зараз не сам. Я тебе потім наберу, і буде краще, якщо ти тоді скажеш мені те, що я хочу почути. — Він перервав зв'язок, не попрощавшись, і, щирячи в усмішці свої дрібні верхні зуби, простягнув телефон Расті зі словами: — Знаю, знаю, це нахабство, але міські справи не можуть чекати. — Зітхнув. — Нелегко бути тим одним, від якого все залежить, особливо, коли сам недобре почуваєшся.

— Мабуть, важко, — погодився Расті.

— Бог мені допомагає. Бажаєте почути, якою філософією я користуюся в житті, друже?

«Ні».

— Авжеж.

— Коли Господь закриває двері, Він відчиняє вікно.

— Ви так гадаєте?

— Я це знаю. І ще одна річ, про яку я намагаюся завжди пам'ятати: коли ви молитися про те, чого ви бажаєте, Бог стає глухим. Але коли ви молитеся про те, чого потребуєте, Він весь увага.

— Так-так.

Расті увійшов до відпочивальні. Телевізор на стіні транслював канал Сі-Ен-Ен. Звук було вимкнуто, але позаду говорючих голів манячило фото Джеймса Ренні-старшого, чорно-біле, некомпліментарне. Великий Джим на ньому був із задертим угору пальцем, а також із задертою верхньою губою. Не в усмішці, а в достоту собачому вищирі. Титри внизу запитували: ЧИ БУЛО МІСТО ПІД КУПОЛОМ ПРИХИСТКОМ НАРКОДИЛЕРІВ? Картинка змінилася рекламним кліпом салону «Уживані автомобілі Джима Ренні», тим набридливим, який закінчувався вигуком когось із продавців (але ніколи у виконанні самого Великого Джима): КЕРМУЙТЕ в кращім стилі, Великий Джим у ДІЛІ!