Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

«Наче діти на шкільній перерві», — падаючи, подумав Расті.

Картер завалився поряд. Расті спромігся на один удар. Поцілив Картеру по лівій щоці. Той дратівливо відмахнувся, немов від знахабнілої мухи. За секунду він уже сидів верхи на грудях у Расті й шкірився йому в лице. Авжеж, точнісінько як на шкільному дворі, от тільки нема старшого чергового, який би їх розборонив.

Він повернув голову в бік Ренні, котрий уже підвівся на ноги.

— Не варто вам цього робити, — промовив Расті засапано. Серце билося важко.

Він не міг вдихнути повітря достатньо, щоби його підтримати. Тібодо був дуже важким. Поряд з ними стояв на колінах Фред Дентон. Расті подумав, що він скидається на рефері в якійсь із тих інсценівок, що звуться матчами з реслінгу.

— Але ж я таки зроблю, Еверете, — запевнив Великий Джим. — Фактично, благослови тебе Бог, я мушу це зробити. Фредді, дістань мій мобільний телефон. Він у нього в нагрудній кишені, не хотілося б, щоб його зламали. Цей нікчемаха поцупив його в мене. Можете додати цей факт до рахунку, коли допровадите його до дільниці.

— Є люди, котрі знають, — сказав Расті. Ніколи він не почувався таким безпорадним. І таким дурненьким. Запевнення себе в тому, що не він перший недооцінив Джеймса Ренні-старшого, не допомагало. — Люди, котрі знають, що ви наробили.

— Можливо, — кивнув Великий Джим. — Але хто вони? Чергові Дружки Дейла Барбари, ось хто. Ті, що підбили людей на харчовий бунт, ті, котрі спалили редакцію газети. Ті, котрі, я в цім не сумніваюсь, першим чином встановили цей Купол. Якийсь урядовий експеримент, я гадаю. Але хіба ми пацюки в клітці? Хіба ми пацюки, Картере?

— Ні.

— Фредді, чого ти ждеш?

Фредді слухав Великого Джима з обличчям, що немов промовляло: «О, нарешті я все докумекав». Він видобув телефон Великого Джима з нагрудної кишені Расті й кинув на найближчий диван. І знов обернувся до Расті. — Ти це давно замислив? Давно ти планував замкнути нас у місті, щоб подивитися, що з нами станеться?

— Фредді, послухай, що ти верзеш, — сказав Расті. Слова виривалися з нього з харчанням. Боже, який важезний цей Тібодо. — Це божевілля. Де тут сенс? Хіба ти сам не розумієш, що…

— Притисни його руку до підлоги, — наказав Великий Джим. — Ліву.

Фредді виконав наказ. Расті намагався опиратися, але Тібодо міцно пришпилив його плечі, тож нічого з того не вийшло.

— Мені шкода, друже, що доведеться це зробити, але люди в нашому місті мусять розуміти, що всі терористичні елементи в нас під контролем.

Ренні скільки завгодно міг говорити, що йому шкода, але за мить до того, як він опустив підбор свого черевика — і заразом всі двісті тридцять фунтів своєї ваги — на притиснуту долоню Расті, Расті помітив інший мотив другого виборного, яким напнуло матню його габардинових штанів. Ренні отримував насолоду, і насолоду не просто ментального рівня.

А тоді підбор наступив й почав давити і горзати: важко, важче, страх як важко. Від натуги у Великого Джима скривилось обличчя. Піт набряк під очима. Закушений зубами, з рота йому стирчав язик.

«Не кричати, — думав Расті. — На крик прибіжить Джинні й теж потрапить у халепу. Йому ж хочеться, щоб я закричав. Неподарувати йому такої насолоди».

Але, почувши з-під підошви Великого Джима перший тріск, він закричав. Просто не міг стриматись.

Далі прозвучав другий тріск. А за тим і третій.

Попередня
-= 424 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар