Слава ЗСУ!

Великий Джим відступив, задоволений.

— Поставте його на ноги і доправте в камеру. Хай відвідає свого дружка.

Фредді роздивлявся руку Расті, вона розпухала на очах. Три з чотирьох пальців стирчали дико покривлені.

— Зломлені, — промовив він з очевидним задоволенням.

В одвірку відпочивальні з'явилася Джинні, очі величезні.

— Що це ви, заради Бога, тут таке робите?

— Заарештовуємо цього сучого сина за шантаж, за кримінальне ненадання допомоги і замах на вбивство, — оголосив Фредді Дейтон, тим часом як Картер піднімав Еверета, щоби поставити його на рівні. — І це лише для початку. Він чинив опір, і ми його вгамували. Прошу, дайте дорогу, мем.

— Ви сказилися! — заволала Джинні. — Расті, твоя рука!

— Зі мною все гаразд. Подзвони Лінді. Скажи, що ці бандити…

Продовжити він не встиг. Картер ухопив його за шию і виштовхав за двері з нахиленою головою. А у вухо Картер йому шепнув:

— Якби я мав цілковиту певність, що той стариган розуміється на ліках не гірше за тебе, я б тебе власними руками задушив.

«Якихось чотири дні — і вже такі переміни, — чудувався, спотикаючись, Расті, поки Картер волік його коридором, зігнутого майже навпіл під тиском важкої руки на карку. Його власна ліва рука перестала бути рукою, перетворившись на ревучий болем оцупок нижче зап'ястка. — Усього чотири дні, а стільки перемін».

Він загадувався, чи шкіроголовці — ким би або чим би вони не були — насолоджуються цим видовищем?

10

Було вже далеко по полудню, коли Лінда врешті натрапила на міську бібліотекарку. Лісса велосипедом поверталася до міста по шосе 117. Вона сказала, що балакала з вартовими біля Купола, намагалася витягти з них якусь додаткову інформацію про день побачень у п'ятницю.

— Їм не вільно точити ляси з міськими, але дехто з них піддається, — сказала вона.

— Особливо, якщо підійти з розстебнутими трьома верхніми ґудзиками на блузі. Схоже, що це дійсно дієвий стартер для розмови. З армійськими принаймні. А от морська піхота… Гадаю, я могла б з себе геть усе зняти і станцювати макарену, а вони навіть і вухом не повели б. Ці хлопці, мабуть, імунізовані проти сексапілу. — Вона посміхнулась. — Щоправда, і мене важко сплутати з Кейт Вінслет[385].

— То ти здобула якісь цікаві плітки?

— Ніяких, — розставивши ноги, Лісса сиділа на своєму велосипеді й через віконце з боку пасажирського сидіння зазирала до Лінди. — Вони й гадки ні про що не мають. Але дуже переживають за нас. Один спитав мене, чи правда, що вже більше сотні людей покінчили життя самогубством.

— Ти можеш пересісти на хвильку до мене в машину?

Посмішка Лісси поширшала.

— Мене буде заарештовано?

— Я хочу про дещо побалакати з тобою.

Лісса відкинула ногою сішку, поставила велосипед і сіла до машини, спершу відсунувши з сидіння блокнот штрафних квитанцій і недіючий ручний радар. Лінда розповіла їй про потаємний візит до похоронної контори і про те, що вони там знайшли, а потім про заплановану зустріч у пастораті. Відповідь Лісси була моментальною, безапеляційною.

— Я буду там, спробували б ви мене не впустити…

Тут ожило радіо, прокашлялось і почувся голос Стейсі.

— Екіпаж чотири. Екіпаж чотири. Спішно, спішно, спішно.

Лінда вхопила мікрофон. Не про Расті вона в цю мить подумала; подумала вона про дівчаток.