Слава ЗСУ!

Про тему Коґґінса Расті не згадав, але так, йому здавалось, буде краще для збереження власного здоров'я.

— Як тут з їжею?

— Непогана, — відповів Барбі. — Розі приносила мені сніданок. Хоча варто бути обачним з водою. Вона може трапитись дещо пересоленою.

Він розчепірив два пальці правої руки, показав ними собі на очі, а потім на рота: дивися.

Расті кивнув.

«Завтра ввечері», — артикулював губами Барбі.

«Я знаю», — відповів йому так само губами Расті. Від такого посиленого ворушіння рани на його губах потріскались, з них знову почала сочитись кров.

Барбі виартикулював: «Нам… треба… якесь… безпечне… місце».

Дякувати Джо Макклечі та його друзям, Расті гадав, що цю проблему він зможе вирішити.

12

У Енді Сендерса почалися корчі.

Та й як інакше, якщо подивитись на це серйозно; він не був звиклим до кришталю, а викурив його вже доволі. Він перебував у студії РНГХ, вчував небесну симфонію «Хліб наш насущний» у гімні «Великий Боже» і диригував музиці в такт. Самого себе він бачив у польоті вздовж безкінечних скрипкових струн.

Майстер кудись завіявся разом із люлькою, але він лишив Енді запас товстих гібридних сигарет, які сам називав «чад-донями».

— Тобі варто бути з ними обережним, Сендерсе, — попередив він. — Вони сущий динаміт. «Хто непризвичаєний до питва, має бути сумирним» — перше послання до Тимофія. Це ж стосується й чад-донь.

Енді слухняно кивнув, але щойно Майстер пішов, він почав курити, як той демон: за раз дунув дві чад-доні підряд. Затягувався, поки від них не залишалися самі лиш жаринки, що обпалювали йому пальці. Запах смаженої котячої сечі від палаючого кришталю вже займав верхню сходинку в його хіт-параді ароматерапії. Він уже був викурив половину третьої чад-доні, продовжуючи диригувати, як Леонард Бернстайн, коли зробив особливо глибоку затяжку, на повні груди, і тут же відключився. Упав на підлогу і смикався там посеред ріки священної музики. Піна полізла з-проміж його міцно зчеплених зубів. Напіврозплющені очі крутилися в своїх очницях, бачили те, чого тут не було. Принаймні поки що.

За десять хвилин він знову був при пам'яті й достатньо бадьорий, щоби перепурхнути по стежині від студії до довгої червоної складської будівлі.

— Майстре, — заволав він. — Майстре, де ти? ВОНИ ЇДУТЬ!

Майстер Буші вигулькнув з бокових дверей складу. Волосся в нього на голові стирчало якимись масними пір'їнами. Одягнений він був у брудні піжамні штани з засцяною матнею і позеленілими від трави холошами. Помальовані веселими жабками й написами ква-ква штани ледь не падали з його кістлявих стегон, лобкове волосся кучерявилося спереду і буяло в Майстра ззаду на підкрижжі, вилазячи зі щілини між його худих сідниць. В одній руці він тримав АК-47. По прикладу було виведено акуратними літерами: БОЖИЙ ВОЇН. У другій його руці був гаражний пульт. Майстер поклав долі БОЖОГО ВОЇНА, але не пульт. Він ухопив Енді за плече і добряче струсонув, щоб привести до тями.

— Перестань, Сендерсе, в тебе істерика.

— Вони їдуть сюди! Гіркі люди! Точно, як ти й казав!

Майстер поміркував.

— Хтось подзвонив тобі й попередив?

— Ні, я мав видіння! Я зомлів і мав видіння!

Майстер спалахнув очима. Недовіра поступилася повазі. Він перевів погляд з Енді на дорогу Мала Курва, а потім знову на Енді: