Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

4

Хай срака в Генріети Клевард і не була зламана, а лише побита, боліла вона, мов та гаспидська паразитка — у вісімдесят чотири роки, як з'ясувала Генріета, будь-який розлад в організмі заявляє про себе гаспидським болем, — тож спершу ця пані подумала, що це саме срака розбудила її на світанку того вівторка. Проте скидалося на те, що парацетамол, який вона прийняла о третій ранку, все ще діяв. До того ж вона знайшла подушку-бублик свого покійного чоловіка (Джон Клевард страждав на геморой) і ця штука теж допомагала їй значною мірою. Ні, розбудило її щось інше, і скоро по тому, як прокинулася, вона зрозуміла причину.

Вив Бадді, ірландський сетер Фріменів. Бадді, котрий до того ніколи не вив. Він був найвихованішим псом на всій Бетл-стрит, короткій вуличці, що йшла одразу після під'їзної алеї лікарні імені Кетрін Рассел. Натомість генератор Фріменів мовчав. Генріета подумала, що, либонь, саме це, а не виття пса, могло її розбудити. Бо минулого вечора якраз гудіння їхнього генератора допомогло їй поринути в сон. Їхній не належав до породи тих скреготливих чудовиськ, що викидають у повітря синій дим, генератор Фріменів видавав низьке, м'яке вурчання, яке дійсно діяло заспокійливо. Генріета гадала, що машина ця дорога, але Фрімени могли її собі дозволити. Вілл володів ексклюзивним у їхньому місті дилерським центром «Тойоти», право на відкриття якого колись так хотів отримати Великий Джим Ренні, і, хоча часи тепер для всіх автодилерів були не найкращі, Вілл завжди видавався винятком з правил. Тільки минулого року вони з Лоіс звели дуже красиву й елегантну надбудову над своїм домом.

Але це виття. Голос собаки звучав так, ніби йому було боляче. Поранений чи хворий звір ніколи б не залишився поза увагою таких людей, як Фрімени, вони мусили б відреагувати негайно… То чому ж цього не трапилось?

Генріета злізла з ліжка (трохи кривлячись, коли її гузно покидало втішливу ямку в поролоновому бублику) і підійшла до вікна. Вона цілком добре бачила верхній поверх будинку Фріменів, хоча світло надворі було сірим, мертвотним, а не ясно-різким, як годилося б для ранку наприкінці жовтня. Зі свого місця біля вікна вона ще краще чула Бадді, але не бачила, щоб хоч хтось там рухався. Будинок залишався геть темним, у жодному вікні не світилося навіть найпростішого ліхтаря Коулмена. Вона було подумала, що вони могли кудись поїхати, але обидві їхні машини стояли на під'їзній алеї. Та й взагалі, куди тепер тут можна поїхати?

Бадді не переставав вити.

Генріета накинула домашній халат, взула капці й вийшла надвір. Стоячи вже на тротуарі, вона побачила машину, що під'їжджала. У ній сидів Даглас Твічел, котрий, звісно ж, прямував до лікарні. Він вийшов із машини з пластиковим кавовим стаканом, на якому був логотип «Троянди-Шипшини», і вона побачила, які в нього припухлі очі.

— З вами все гаразд, місіс Клевард?

— Так, але щось із Фріменами негаразд. Чуєш оце?

— Авжеж.

— Атож, значить, і вони мусили б. Машини їхні стоять тут, то чому вони не реагують?

— Я піду погляну. — Твіч відсьорбнув кави й поставив стакан на капот свого авто. — Ви постійте тут.

— Дурниці, — заперечила Генріета Клевард.

Вони пройшли ярдів із двадцять тротуаром, а потім по під'їзній алеї Фріменів. А пес усе вив і вив. Від цього звуку в Генріети, незважаючи на в'яле вранішнє тепло, морозом бралася шкіра.

— Повітря якесь гидотне, — промовила вона. — Тхне, як було в Рамфорді[395], коли я тільки вийшла заміж і всі папірні ще працювали. Недобре це для людей.

Попередня
-= 448 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар