Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

— Ні. Вона застрелилася на кухні просто біля столу. Я її там і знайшов.

— Ох, курва, як це паскудно, — зробив крок до Купола армієць.

— Ми відвезли мого брата до міста, коли він помер минулої неділі, бо він іще був живий, трішки живий, але моя мама була вже мертвіша мертвої, тож ми поховали її там, на пагорбку. Ми з моїм батьком. Їй там подобалось. Там красиво було, поки все тут так не запаскудилось.

— Господи Ісусе, хлопчику! Та ж ти там пережив таке, незгірш як у пеклі побував!

— Я й зараз тут, — мовив Оллі, а разом з цими словами немов якийсь кран відкрився в ньому і хлопець почав плакати. Він підвівся й рушив до Купола. Вони з юним солдатом стояли лице проти лиця на відстані менше фута. Солдат підняв руку, скривившись трішки від енергетичного імпульсу, котрий пробив його наскрізь і вщух. Тоді він поклав на Купол долоню з розчепіреними пальцями. Оллі теж підняв руку і притиснув її до купола зі свого боку. Їхні долоні, здавалось, торкаються одна одної, палець пальця, пучка пучки, але насправді вони залишались розділені. Це був марнотний жест, котрий знову і знову дублюватиметься наступного дня: сотні, ні, тисячі разів.

— Хлоопчику…

— Рядовий Еймсе! — гаркнув хтось. — Ану, хапай свою сраку в руки і геть звідти!

Рядовий Еймс здригнувся, немов заскочена під час поїдання недозволеного варення дитина.

— Рушай сюди! Бігом!

— Держися, хлопчику, — кинув рядовий Еймс і побіг отримувати догану.

Оллі зміркував, що тому світить хіба що догана, бо розжалувати рядового нема куди. Ну, не посадять же його на гауптвахту за те, що розмовляв з якоюсь тваринкою з зоопарку. «Я навіть не отримав ніяких горішків», — подумав Оллі.

На мить він затримався поглядом на коровах, котрі більше не давали молока, котрі навіть траву майже перестали скубти, і знову сів біля свого рюкзака. Пошукав у ньому і вибрав гарний круглий камінь. Згадав облуплений лак на нігтях матері, на тій її витягнутій руці, біля якої ще димився пістолет. А потім кинув камінь. Той ударився об Купол і відскочив.

БРЯЗЬ. Тиша.

10

О четвертій дня того четверга, коли північ Нової Англії перебувала в напівсутінках, а в Честер Міллі крізь схожу на шкарпетку проріху в хмарах сяяло, немов якийсь туманний прожектор, сонце, Джинні Томлінсон пішла перевірити, як почувається Джуніор. Спитала в нього, чи не потрібно йому якихось ліків проти головного болю. Він відповів, що не потрібно, потім передумав і попросив тиленолу або адвілу[403]. Коли вона повернулася, він рушив через кімнату їй назустріч, щоб узяти ліки. Вона записала в його картці: «Кульгавість ще присутня, але схоже, що виправляється».

Коли через сорок п'ять хвилин туди зазирнув Терстон Маршалл, палата була порожньою. Він вирішив, що Джуніор пішов у хол, але, пошукавши його там, він не знайшов нікого, окрім Емілі Вайтхаус, інфарктної пацієнтки. Емілі одужувала чудово. Терстон спитав у неї, чи не бачила вона русявого юнака, котрий накульгує. Вона відповіла, що ні. Терстон повернувся до палати Джуніора й зазирнув до шафи. Там було порожньо. Юнак, імовірно з пухлиною в мозку, одягся і сам себе виписав з лікарні, не переймаючись паперовою тяганиною.

11

Джуніор ішов додому. Скидалося на те, що його кульгавість майже цілком виправилася, щойно в нього розігрілися м'язи. І темна замкова шпарина, яка плавала перед його лівим оком, зменшилася до розміру бісеринки. Може, він усе ж таки отримав лиш невелику дозу талію? Судити важко. Та хоч там як, а він мусить виконати свою обіцянку Богу. Якщо він подбає про дітей Епплтонів, Бог подбає про нього.

Попередня
-= 460 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар