Слава ЗСУ!

— Рушаймо, — мовила Розі. — Я поїду попереду.

Джоуні Келверт повторила з якоюсь скорботною веселістю:

— Принаймні зараз хоч тепло. Поїхали, Норрі, будеш направляти свою стареньку мамцю.

17

Під південною стіною «Maison des Fleurs» Леклерка лежав завулок для під'їзду постачальників, саме тут, носом назовні, стояв крадений фургон телефонної компанії. Ерні, Джекі й Роммі Берпі сиділи в ньому й слухали, як зовсім неподалік співають Національний гімн. У Джекі засвербіли очі, вона помітила, що не лише її зворушують ці звуки; Ерні, сидячи за кермом, дістав із задньої кишені носовичок і витирав собі очі.

— Гадаю я, нам нема потреби чекати на сигнал від Лінди, — промовив Роммі. — Я не очікував, що вони виставлять колонки. Вони їх дістали не в мене, да.

— Все одно добре, що її там бачитимуть люди, — сказала Джекі. — Де ваша маска, Роммі?

Він показав штамповану з пластику личину Діка Чейні[411]. Попри величезні запаси в нього на складі, Роммі не зміг знайти для Джекі маски Аріель[412]; довелося їй погодитися на Герміону, приятельку Гаррі Поттера. Позаду сидіння Ерні лежала маска Дарта Вейдера, але Джекі побоювалася, що вони можуть наразити себе на небезпеку, якщо старому здумається її зараз одягнути. Уголос вона цього не промовила.

«А насправді, яка різниця? Якщо нас раптом не стане в місті, у кожного вистачить розуму здогадатися, чому ми зникли».

Але підозрювати — зовсім не означає знати, і якщо Ренні з Пітером Рендолфом доведеться обходитися лише підозрами, їхніх друзів і родичів, котрих вони тут залишать, можуть піддати хіба що прискіпливим допитам.

«Можуть». За таких обставин, як зараз, усвідомила Джекі, це слово навантажене вельми потужними можливостями.

Гімн закінчився. Далі знов прозвучали аплодисменти, а тоді вже почав говорити другий виборний. Джекі перевірила свій пістолет — запасний, домашній — і подумала, що наступні кілька хвилин стануть найдовшими в її житті.

18

Барбі й Расті стояли кожен перед дверима своєї камери, слухаючи, як Великий Джим розпочинає свою тронну промову. Завдяки гучномовцям перед головним входом міської ради чути їм було все доволі добре.

«Дякую вам! Дякую всім і кожному з вас! Дякую за те, що прийшли! Я дякую вам за те, що ви хоробрі, сильні, най-най-непохильніші люди в наших Сполучених Штатах Америки».

Піднесені аплодисменти.

«Леді і джентльмени… а також діти. Я бачу кілька дітей серед аудиторії…»

Добродушний сміх.

«Ми з вами опинилися в небезпечному стані. Ви самі це знаєте. Сьогодні я хочу розповісти вам, як ми в ньому опинилися. Я не знаю всього, але поділюся з вами тим, що знаю, бо ви на це заслужили. Коли я закінчу вводити вас у курс справи, ми мусимо коротко розглянути кілька дуже важливих питань. Але перше і головне, що я хочу сказати вам, це те, як я ПИШАЮСЯ вами, яким ВДЯЧНИМ я почуваюся за те, що Бог — і ви — обрали мене вашим провідником у цей критичний момент, і хочу ЗАПЕВНИТИ вас, що разом ми перейдемо через ці випробування, разом і з Божою допомогою ми вийдемо з них СИЛЬНІШИМИ, і ПРАВДИВІШИМИ, і КРАЩИМИ, ніж ми були будь-коли раніше! Нехай ми з вами, немов діти Ізраїлю посеред пустелі зараз…»

Барбі підкотив вгору очі, а Расті зробив кулаком жест, ніби дрочить.

«… але скоро ми досягнемо ХАНААНУ й бенкетуватимемо молоком і медом, котрі Бог і наші співвітчизники-американці беззаперечно приготували для нас!»