Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

— Ви їх бачили? — спитав Расті.

У Джулії опустились руки, вона подивилася на нього з якимсь здивованим виразом.

— Так. Я побачила, ми всі бачили. ЇХ. Це жах.

— Шкіроголовці, — підказав Расті.

— Що? — перепитала Пайпер. А відтак кивнула. — Так. Гадаю, їх так можна назвати. Лиця без лиць. Горішні лиця.

«Горішні лиця», — подумав Расті. Він не знав, що це означає, але розумів, що це істинно так. Знову згадав про своїх дочок і їхню подружку Діану, з якою вони обмінювались секретами і смаколиками. А потім згадав свого найкращого друга дитинства — вони були друзями, принаймні протягом якогось часу, але вже в другому класі Джорджі якось відпав — і хвиля жаху раптом накотилась на нього.

Його обхопив руками Барбі.

— Що? — він ледь не кричав. — Що з тобою?

— Нічого. Просто… коли я був малим, у мене був один друг. Джордж Летроп. Якось йому подарували на день народження збільшувальне скло, таку лінзу. І іноді… ми на перервах…

Расті допоміг Джулії підвестись. Горес знову підійшов до неї так, ніби те, чого він був злякався, тепер розвіялося, як розвіялося внизу те сяйво на фургоні.

— Що ви робили? — запитала Джулія. Голос у неї знову звучав майже спокійно. — Розкажіть.

— Це було в старій середній школі на Мейн-стрит. Там було тільки дві кімнати, одна для учнів першого-четвертого класів, а друга для п'яти-восьмикласників. Ігровий майданчик там був немощений. Боже, там навіть проточної води не було, тільки нужник, який діти називали…

— Медовий домик, — підказала Джулія. — Я теж туди ходила.

— Ми з Джорджі ходили за спортивні драбинки на край майданчику, до паркану. Там були мурашники, і ми підпалювали мурашок.

— Не звинувачуйте себе аж так тяжко, док, — промовив Ерні, — багато людей займались подібними речами в дитинстві, а то й ще щось гірше робили.

Ерні теж колись разом із парочкою друзів були облили бродячому коту хвіст гасом і підпалили сірником. Це був такий спогад, яким йому з кимсь поділитися було б не легше, ніж спогадами про свою шлюбну ніч.

«Головним чином через те, як ми тоді реготали, коли той кіт від нас дременув, — подумав він. — Боже, як ми тоді реготали».

— Продовжуйте, — попросила Джулія.

— Я все розказав.

— Ні, не все.

— Послухайте, — промовила Джоуні Келверт. — Я розумію, все це вельми цікаво в психологічному сенсі, але гадаю, зараз не на часі…

— Помовчте, Джоуні, — перебила її Клер.

Джулія так і не відривалась очима від обличчя Расті.

— Чому для вас це так важливо? — спитав Расті. У ту мить він почувався так, ніби навкруг нема нікого, окрім них двох. Ніби за ними ніхто не споглядає.

— Просто розкажіть мені.

— Одного дня, коли ми робили… це… мені раптом дійшло, що мурашки теж мають свої власні життя. Я розумію, це звучить якоюсь сентиментальною слиня…

Втрутився Барбі:

— Мільйони людей у світі в це вірять. Вони постійно живуть з усвідомленням цього.

— Ну, словом, я тоді подумав: «Ми робимо їм боляче. Спалюємо їх на землі і, можливо, запікаємо їх живцем у їхніх підземних житлах». Нічого й казати про тих, котрі потрапляли прямо під лінзу Джорджі. Деякі з них просто застигали, а більшість буквально займалися полум'ям.

— Це жахливо, — промовила Лісса, знову крутячи в пальцях свій анкх.

— Так, мем. І от одного дня я сказав Джорджі, що треба перестати це робити. Він не перестав. Він сказав: «Це ядрена війна». Я точно запам'ятав, саме так, не ядерна, а ядрена. Я хотів забрати в нього те збільшувальне скло. Ну, а що було далі, гадаю, вам достатньо знати про те, що між нами почалась бійка і його лінза розбилась.

Попередня
-= 484 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар