Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

— А як нам бути з тією прес-конфе…

— Ти що, не бачиш, що я зараз зайнятий? Піте, ти бачиш це чи ні? Боже правий! Приходь за півгодини в міськраду до кімнати засідань, і ми обговоримо там усе, що ти забажаєш. Але зараз дай мені к гемону спокій.

— Звичайно. Вибачаюся, — промовив Піт ображеним голосом і позадкував з не менш ображеним, застиглим лицем,

— Стій, — наказав йому Ренні.

Рендолф зупинився.

— Ти зовсім не висловив мені співчуття у зв'язку з моїм сином.

— Я… я… мені дуже шкода.

Великий Джим зміряв Рендолфа поглядом.

— Авжеж, шкода.

Рендолф пішов, і вже тоді Ренні витяг з конверта папери, нашвидку їх проглянув і заштовхав назад до конверта. Подивився на Картера з непідробною цікавістю.

— Чому ти одразу ж не віддав мені це? Ти хотів притримати ці папери?

Тепер, уже віддавши конверт, Картер не вбачав іншого для себе вибору, окрім як говорити правду.

— Йо. Принаймні якийсь час. Про всяк випадок.

— Який випадок?

Картер знизав плечима.

Великий Джим не наполягав на відповіді. Як людина, котра сама звично збирала компромат на кожного і всякого, хто міг би стати йому поперек дороги, він це й так розумів. Було інше питання, яке цікавило його набагато більше.

— Чому ти передумав?

І знову Картер зробив вибір на користь правди.

— Бо я хочу бути вашою людиною, бос.

Великий Джим підвів угору свої кущисті брови.

— Хочеш. Людиною, ближчою за нього? — він кивнув головою в бік дверей, за якими щойно зник Рендолф.

— За нього? Та він же просто посміховисько.

— Так, — поклав руку на плече Картеру Великий Джим. — Так воно й є. Ходімо. А щойно прийдемо до міської ради, спалення в печі кімнати нарад цих паперів буде першим питанням, яке ми вирішимо в сьогоднішньому порядку денному.

7

Вони були дійсно горішні. І страхітливо нелюдські.

Барбі побачив їх відразу ж по тому, як шоковий імпульс прохромив йому руки і розвіявся. Його першим, потужним поривом було прибрати руки з коробочки, але він пересилив себе і тримався за неї, дивлячись на істот, котрі захопили їх у полон. Тримали в ув'язненні і знущалися з них заради забави, якщо має рацію Расті.

Їх лиця — якщо це дійсно лиця — складалися з кутів, але ці кути були всі опуклими і, як здавалося, час від часу вони змінювались так, немов реальність поза ними не мала усталеної форми. Він не міг визначити, скільки їх там чи де вони там. Спершу він думав, що їх четверо, потім восьмеро, а потім тільки двоє. Вони викликали в ньому глибоке почуття відрази, мабуть, тому, що були настільки чужорідними, що насправді він абсолютно не міг їх сприймати. Та частина його мозку, котра відповідала за інтерпретацію сигналів органів чуття не могла декодувати інформацію, яку надсилали їй очі.

«Мої очі неспроможні їх побачити, навіть у телескоп. Ці істоти знаходяться в якійсь далекій-далекій галактиці».

Для розуміння цього не існувало підстав — розум казав йому, що володарі коробочки могли б мати базу десь під крижаним покривом на Південному полюсі або перебувати на орбіті Місяця у якійсь їх власній версії космічного корабля «Ентерпрайз»[424] — але все-таки він розумів. Вони в себе вдома… який би не був той їхній дім. Вони спостерігають. І вони насолоджуються.

Авжеж, не інакше, бо ці сучі діти сміються.

Попередня
-= 487 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар