Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

А відтак він знов опинився в тому спортзалі в Фаллуджі. Було жарко, бо там не було кондиціонерів, тільки вентилятори вгорі перемішували й перемішували густий суп повітря, насиченого смородом немитих людських тіл. Після допиту вони відпустили всіх підозрюваних, окрім двох Абдулів, котрі виявились недостатньо меткими, щоб утекти й десь затаїтися після того, як вибухи двох саморобних бомб забрали життя шести американців, а снайпер застрелив ще одного — Карстерза, хлопця з Кентуккі, котрого всі любили. Тож вони стали копняками ганяти тих Абдулів по спортивному залу, ще й поздирали з них одяг, і Барбі хотів було сказати, що краще йому піти звідти, але не сказав. Принаймні йому хотілося б сказати, що він не брав у тому участі, але ж брав. Вони тоді добряче розпалилися. Він згадав, як копнув якогось із Абдулів просто в його кістляву, закаляну лайном сраку, згадав ту червону пляму, що на ній залишив його солдатський черевик. Обидва Абдули тоді вже були зовсім голі. Він згадав, як Емерсон вдарив ногою другого прямо під його обвислі мудя так сильно, що яйця в того аж підлетіли вгору, а Емерсон кричав: «Це тобі за Карстерза, траханий піщаний нігер». І його матері також невдовзі вручатимуть прапор, в той час як вона сидітиме на складаному стільчику перед могилою, знову та сама стара-стара історія. А тоді, якраз коли Барбі раптом усвідомив, що в технічному сенсі саме він зараз є командиром цих людей, сержант Гакермеєр смикнув одного з них за розмотаний хиджаб — єдине, що залишалося на тому з одягу, приставив його до стінки і впер у лоб Абдулу ствол пістолета, і запала пауза, і ніхто не промовив «стоп» у цій тиші, і ніхто не сказав «не треба» в тій німоті, і сержант Гакермеєр натиснув гачок, і кров бризнула на стіну, так само, як вона бризкає на стіну вже впродовж трьох тисяч років і довше, і було по всьому, прощавай, Абдуле, не забувай писати, коли матимеш вільну хвилинку між пусканнями вишневого соку з тамтешніх незайманок.

Барбі відірвав руки від коробочки і хотів підвестися, але ноги його зрадили. Його підхопив Расті й тримав, поки він не оговтався.

— Господи, — прошепотів Барбі.

— Ти їх бачив, так?

— Так.

— Вони діти? Як ти гадаєш?

— Можливо, — але це була неправильна відповідь, не те, в що він сам вірив у глибині душі. — Ймовірно.

Вони побрели туди, де їхні друзі товпилися перед фермерським домом.

— У порядку, ви? — запитав Роммі.

— Так, — відповів Барбі. Він мусить побалакати з дітьми. І з Джекі. А також з Расті. Але не зараз. Спершу йому треба себе опанувати.

— Ви певні?

— Так.

— Роммі, а в тебе є ще рулони свинцевого полотна в магазині? — спитав Расті.

— Йо. Я залишив дещо на вантажному дебаркадері.

— Це добре, — кивнув Расті й попросив у Джулії її мобільний телефон. Він сподівався, що Лінда зараз вдома, а не в кімнаті для допитів у поліцейській дільниці, але сподівання було єдиним, на що він міг зараз покладатись.

8

Відповідно до обставин розмова в Расті вийшла короткою, менш ніж тридцять секунд, але для Лінди Еверет вона виявилася достатньо довгою, щоб розвернути цей жахливий четвер на сто вісімдесят градусів — у бік сонячного світла. Вона присіла за кухонний стіл, затулила обличчя руками й заплакала. Якомога тихіше, бо нагорі в неї тепер спало не двоє, а четверо дітей. Вона забрала додому брата й сестру Епплтонів, отже, тепер у неї, окрім Джей-Джей, з'явилися ще й Ал-Ей.

Попередня
-= 488 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар