Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

Генріета Клевард відчуває, як її обнімає чиясь холодна рука. Вона обертається й бачить Петру Ширлз. Волосся Петри звільнилося від шпильок, які його було утримували, і тепер розвівається, шмагаючи її по щоках.

— А того звеселяючого соку більше не залишилося? — питає Петра, вичавлюючи з себе стражденну посмішку типу «гуляймо далі».

— На жаль, все вже скінчилося, — відповідає Генріета.

— Ну… мабуть, це вже й неважливо.

— Тримайся мене, любонько, — мовить Генріета. — Просто тримайся біля мене. Ми якось викараскаємося.

Але, подивившись в очі старшої жінки, Петра не бачить там ні віри, ні надії. Свято вже майже добігло кінця.

Дивіться ж. Дивіться і бачте. Вісім сотень людей притиснуло до Купола, голови в них задерті, очі широко розплющені, вони дивляться на неминучий власний кінець, що мчить на них.

Тут Джонні й Керрі Карвери, і Брюс Ярдлі, котрий працював у «Фуд-Сіті». Тут і Теббі Моррел, власник лісоскладу, котрого невдовзі буде розтерто на попіл, і його дружина Бонні; Тобі Меннінг, який служив касиром в універмазі; Тріна Коул і Донні Барібо; Венді Голдстон зі своєю подругою і колегою по вчителюванню Еллен Вандестайн; Білл Оллнат, котрий відмовився їхати по автобус, і його дружина Сара, котра бачить наближення вогню і волає до Ісуса, щоби той врятував її від нього. Тут Тодд Вендлештат і Мануель Ортега з лицями безтямно задраними до західного виднокраю, де світ зникає в диму. Томмі й Вілла Андерсони, котрі ніколи більше не запросять до свого ресторану черговий гурт прямо з Бостона. Побачте їх усіх, все місто, що стоїть спинами до невидимої стіни.

А за ними візитери від задкування переходять до відступу, а від відступу до відвертої втечі. Автобуси вони ігнорують і несуться просто по дорозі в бік Моттона. Своїх позицій тримаються кілька солдатів, але більшість з них теж покидали зброю і рвуть кігті слідом за натовпом, озираючись назад не більше, ніж Лот озирався на Содом.

Кокс не тікає. Кокс наближається до Купола і кричить:

— Ви! Офіцере, командире!

Генрі Моррісон обертається, підходить туди, де стоїть Кокс і впирається руками в тверду, загадкову поверхню, бачити якої не може. Дихати стало важче; хоча здійнятий вогненною завірюхою вітер б'ється об Купол, вихориться, а тоді кидається назад, назустріч тому голодному чомусь, що надходить: чорному вовку з червоними очима. Тут, на Моттонській межі, на нього очікує отара овець, якою він насититься.

— Допоможіть нам, — каже Генрі.

Кокс дивиться на вогняну бурю і припускає, що та досягне місця розташування цього натовпу десь через п'ятнадцять хвилин, можливо, плюс-мінус три. Це не просто пожежа, і не просто вибух, в замкненому і вже забрудненому просторі це справжній катаклізм.

— Сер, я не можу.

Генрі не встигає на це нічого сказати, як його хапає за руку Джо Боксер. Він щось белькоче.

— Облиш, Джо, — каже Генрі. — Тут нема куди тікати і нічого робити, окрім як молитися.

Але Джо Боксер не молиться. Він усе ще тримає в руці свій ідіотський пістолетик і, кинувши останній божевільний погляд на надходяче пекло, приставляє його собі до скроні, немов гравець в російську рулетку. Генрі робить рух, щоб вихопити в нього зброю, але не встигає. Боксер натискає гачок. Проте зразу він не помирає, хоча згусток крові й вилітає з його голови. Він точиться назад, розмахуючи ідіотським пістолетиком, немов хустинкою, і верещить. Потім падає на коліна, підкидає руки вгору до темніючого неба, ніби людина в захваті від отриманого згори одкровення, і валиться ниць на білу роздільну смугу шосе.

Попередня
-= 535 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар