Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

— Дуже заслаб? — спитав Барбі.

Расті похитав головою.

— Не знаю. За звуком схоже на бронхіт або сильну застуду, але, звісно ж, це зовсім не те. Це від поганого повітря. Я дав йому подихати киснем зі «швидкої», йому ненадовго покращало, але тепер знову… — Він знизав плечима. — А ще мені не подобається його серце. Так довго під цим стресом, а він же вже далебі не юний.

— А кисню у вас більше нема? — запитав Барбі, показуючи на червоний балончик, дуже схожий на ті вогнегасники, що люди тримають у себе в кухонних коморах, завжди забуваючи перезаправляти. — Оце і все?

До них приєднався Терсі Маршалл. У промені ліхтаря він виглядав похмурим, знеможеним.

— Є ще один, але ми погодилися — Расті, Джинні та я, — тримати його для менших дітей. У Ейдена теж почався кашель. Я його підсунув якомога ближче до Купола, до вентиляторів, але він все одно кашляє. Коли Ейден, Аліса, Джуді та Дженілл прокинуться, ми почнемо давати їм по ковтку кисню по черзі. Можливо, якби бюрократи привезли більше вентиляторів…

— Це не має значення, скільки на нас дме свіжого повітря, — зазначила Джинні. — Сюди проходить стільки, скільки проходить. І наскільки близько розташовані ми до Купола, теж не має значення, ми все одно вдихаємо це лайно. І постраждали вже саме ті люди, від яких і слід було цього очікувати.

— Найстарші і найменші, — промовив Барбі.

— Барбі, вертайся назад та лягай спати далі, — сказав Расті. — Економ сили. Тут ти нічим не можеш допомогти.

— А ти?

— Можливо. У санітарній машині є також деконгестанти, протизастійні засоби для слизової, епінефрин, якщо точніше…

Барбі пробирався назад вздовж Купола з лицем, оберненим до вентиляторів — всі вони зараз так поводилися, суто автоматично, — а діставшись Джулїї, жахнувся тому, яким змореним він почувається. Серце в нього колотилося, він захекався.

Джулія не спала.

— Йому дуже погано?

— Не знаю, — зізнався Барбі, — але недобре, це точно. Йому давали кисень із запасів у санітарній машині, але він не прокинувся.

— Кисень! А там ще є? Скільки?

Він розповів, з сумом бачачи, як пригас вогник у неї в очах.

Вона взяла його за руку. Пальці в неї були спітнілі, але холодні.

— Ми зараз, немов ті гірники, яких завалило у шахті.

Вони тепер вже сиділи, обличчям одне до одного, спираючись плечима на Купол.

Між ними віяв найделікатніший вітерець. Уперте ревіння вентиляторів «Ер Макс» перетворилося на постійний фон; розмовляючи, треба було кричати, але взагалі-то його вже зовсім не помічали.

«Ми звернемо увагу, якщо це ревище припиниться, — думав Барбі. — На кілька хвилин принаймні. А потім знову перестанемо щось помічати, назавжди».

Вона кволо посміхнулася.

— Перестаньте непокоїтись про мене, якщо саме цим ви зараз переймаєтесь. Я в порядку, як для середнього віку леді республіканських поглядів, котра ніяк не може вдосталь надихатися. Принаймні я знову отримала досвід злягання. Правдивого та правильного, і приємного, між іншим.

Барбі відповів їй також з усмішкою.

— Не варто дякувати, я теж отримав велике задоволення, повірте мені.

— А той точковий ядерний вибух, що вони його хочуть застосувати в неділю? Що ви про це думаєте?

— Я про це не думаю, я просто надіюся.

— Ну, й чи високого рівня ваші надії?

Йому б не хотілося казати їй правду, але вона заслуговувала саме на правду.

Попередня
-= 548 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар