Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

Жодної відповіді на це Барбі придумати не міг.

Джо, прикривши собі долонею рота, закашляв. Позаду них ревли й ревли вентилятори.

— Я розумний юнак. Вам же про це відомо? Тобто я не вихваляюся, просто… я меткий.

Барбі згадав, як хлопець влаштував відеотрансляцію з того місця, куди стріляли ракетами.

— Жодних сумнівів, Джо.

— У фільмах Спілберга зазвичай саме меткі діти в останню хвилину знаходять правильне рішення, чи не так?

Барбі відчув, як Джулія знову поворухнулась. Тепер вже обидва ока в неї були розплющені й уважно дивилися на Джо.

У хлопця по щоках текли сльози.

— Нікудишній з мене персонаж Спілберга. Якби ми були зараз у «Парку Юрського періоду»[484], динозаври б нас уже зжерли стовідсотково.

— Якби ж то вони втомилися, — сонно промовила Джулія.

— Га? — здивовано глипнув на неї Джо.

— Шкіроголовці. Діти-шкіроголовці. Діти зазвичай втомлюються від ігор і починають займатися чимось іншим. Або… — вона важко закашлялася, — батьки їх кличуть додому, обідати.

— А може, вони не їдять, — похмуро зауважив Джо. — Може, у них і батьків ніяких нема.

— А можливо, в них зовсім по-іншому тече час, — докинув Барбі. — Може, вони лише оце щойно присіли біля свого варіанта коробочки. Для них ця гра, можливо, тільки-но почалася. Ми навіть не можемо бути точно певні, що вони саме діти.

До них приєдналася Пайпер Ліббі. Вся розпашіла, з волоссям, прилиплим до щік.

— Вони діти, — оголосила вона.

— Звідки ви можете це знати? — запитав Барбі.

— Просто знаю, — усміхнулась вона. — Вони — це той Бог, у якого я перестала вірити три роки тому. Бог, який виявився зграйкою недобрих дітлахів, що граються з міжгалактичним «Ексбоксом»[485]. Хіба це не забавно? — Посмішка її розпливлася ще ширше, і Пайпер зайшлася плачем.

Джулія дивилася в той бік, де пурпуровим маячком спалахувала коробочка. Обличчя в неї було задумливе, дещо сонно-замріяне.

14

У Честер Міллі суботній вечір. Той вечір, коли зазвичай влаштовували свої засідання леді зі «Східної Зірки» (а після тих засідань найчастіше йшли додому до Генріети Клевард, щоб випити в неї вина, обмінятися найкращими з найсвіжіших непристойних анекдотів). Це той вечір, коли Пітер Рендолф і його приятелі зазвичай грали в покер (також розповідаючи одне одному непристойні анекдоти). Вечір, коли Стюарт і Ферн Бові зазвичай їздили до Люїстона, щоб найняти там парочку повій у піхв-салоні на Нижній Лісабонській вулиці. Вечір, коли преподобний Лестер Коґґінс зазвичай влаштовував спільні молитви підлітків у вітальні пасторату Святого Спасителя, а Пайпер Ліббі танці в цокольному приміщенні церкви Конго. Вечір, коли у «Діппері» гуло аж до першої ночі (а десь о пів на першу натовп п'яниць мав звичку скандувати, щоби ввімкнули їхній улюблений гімн «Брудна вода»[486], пісню, яку добре знали геть усі бенди «прямо з Бостона»). Вечір, коли Гові й Бренда Перкінс любили прогулюватись, попідручки, на громадському майдані міста, вітаючись з іншими знайомими парами. Вечір, коли Алден Дінсдимор, його дружина Шеллі та їхні двоє синів залюбки грали в м'яч при світлі повного місяця. У Честер Міллі (як і в будь-якому іншому містечку, де всі жителі одна команда) суботні вечори — вечори найкращі, створені для танців, злягань і мрій.

Але цей інший. Цей вечір чорний і, вочевидь, безкінечний. Вітер ущух. Отруєне повітря висить нерухомою спекою. Там, віддалік, де пролягало колись шосе 119, поки його не виварило пічним палом, лежить Оллі Дінсмор, притиснувшись до щілини в нагарі, він усе ще вперто чіпляється за життя, а всього за півтора фута від нього терпляче продовжує відбувати свою варту рядовий Клінт Еймс. Якийсь розумник хотів було посвітити ліхтарем на хлопчика; Еймс (за підтримки сержанта Гроха, не такого вже й монстра, як виявилось) зумів цьому запобігти, довівши, що ліхтарями освітлюють тільки сплячих терористів, а не юного підлітка, котрий мало не напевне помре раніше, ніж зійде сонце. Але в самого Еймса теж є ліхтарик, і він вряди-годи присвічує ним на хлопчика, щоб упевнитися, що той ще дихає. Той дихає, але кожного разу, як Еймс знову вмикає ліхтарик, він очікує, що його промінь покаже йому, що ті вутлі вдихи й видихи припинилися. Якоюсь часткою своєї душі він уже цього навіть прагне. Частиною душі він уже почав погоджуватися з правдою: не має значення, наскільки винахідливим виявився Оллі Дінсмор чи як героїчно він боровся, майбутнього він не має. Дивитися, як він продовжує свою боротьбу, невимовно важко. Незадовго до півночі засинає і сам рядовий Еймс, сидячи прямо, з міцно затиснутим у кулаку ліхтариком.

Попередня
-= 562 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар