Слава ЗСУ!

— Удачі вам, полковнику Барбара, — промовив Кокс.

Барбі відповів йому коротким кивком і обернувся до Расті. До Расті, котрий наразі дійсно був важливою персоною, бо перебував під Куполом.

— Не втрачай сам тут надію й нікому не дозволяй. Якщо в нас нічого не вийде, піклуйся про них скільки зможеш і найкраще, як тільки зможеш.

— Я тебе розумію, але… Ти вже доклади зусиль.

Барбі хитнув головою на Джулію.

— Головні зусилля лежать на ній, так мені здається. Та, чорт забирай, може, нам вдасться повернутися сюди, навіть якщо нічого й не зробимо там.

— Обов'язково повернетесь, — сказав Расті. Промовив він це щиро, але те, в що він насправді вірив, читалося в його очах.

Барбі ляснув його по плечі, потім приєднався до Джулії й Сема біля Купола, котрі знову стояли там, намагаючись надихатись свіжим повітрям, яке ледь сочилося крізь бар'єр. Семові він сказав:

— Ви точно певні, що волієте взяти в цьому участь?

— Ато. Маю для цього причину.

— Яку саме, Семе? — запитала Джулія.

— Краще не казатиму, — усміхнувся той криво. — Тим паче міській газетярці.

— Ви готові? — спитав Барбі в Джулії.

— Так, — взяла вона його за руку, коротко потиснувши. — Цілком готова, наскільки це можливо.

6

Роммі та Джекі Веттінгтон зайняли позиції біля задніх дверей мінівена. Коли Барбі скомандував: «Давай!», Джекі різко розчахнула двері, а Роммі закинув усередину два колеса від «Пріуса». Слідом у салон заскочили Барбі з Джулією, і в ту ж секунду двері за ними закляпнулись. Старий, розсмиканий алкоголем, але все ще прудкий, як той коник, Сем Вердро вже сидів за кермом і заводив двигун.

У машині тепер тхнуло так само, як і в зовнішньому світі: гидотним ароматом обвугленого дерева на лако-скипидарній основі — але все одно повітря тут було кращим за те, яким вони дихали біля Купола, навіть стоячи напроти кількох десятків потужних вентиляторів.

«Довго воно таким тут не протриває, — подумав Барбі. — Утрьох ми його швидко використаємо».

Джулія вхопила доволі великий фірмовий пакет крамниці «Бест Бай» і перекинула його догори сподом. Звідти випав пластиковий циліндр зі словами ПЕРФЕКТНЕ ВІДЛУННЯ[491] на ньому. А нижче йшов напис: «50 компакт-дисків для запису». Вона почала підчіплювати нігтем целофан, в який було упаковано тубус, але безуспішно. Барбі поліз рукою до кишені по свій армійський ножичок, і серце йому обірвалось. Ножа на місці не було. Та звісно ж, що й бути не могло. Тепер той перетворився на шматок шлаку під тим, що залишилося від поліцейської дільниці.

— Семе! Будь ласка, у вас, часом, ножа немає?

Замість відповіді, Сем просто подав назад ніж.

— Це ніж ще мого батька. Він зі мною все моє життя, і я бажаю отримати його назад.

Дерев'яні накладки на рукояті ледь не повністю втратили ребристість від віку, але коли Барбі відкрив ніж, його єдине лезо виявилося нагостреним. Ним не тільки целофан здирати, цей ніж чудово згодиться для прорізання акуратних дірок у шинах.

— Швидше там! — гукнув Сем, газуючи двигуном «Одіссея». — Ми нікуди не поїдемо, поки ви не скажете мені, що та штука годиться для нашого діла, а я не певен, що в цьому повітрі мотор працюватиме вічно!

Барбі підчепив целофан. Джулія здерла упаковку. Провернула трохи вліво пластиковий циліндр, і той знявся з основи. Нанизані на пластиковий шпиндель височіли порожні компакт-диски, що призначалися стати подарунком до дня народження Расті Еверету. Вона зсипала їх на підлогу вена, а вже тоді зімкнула пальці на шпинделі, стиснувши губи від зусилля.