Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

— Якби я знав точно, що ви задумали, це нам, либонь, могло б допомогти.

— Нічого точного нема. Все, що я маю, — це лиш інтуїція й трішечки надії.

— Не будьте такою песимісткою. У вас ще є дві шини, два мішки для сміття і рурка зі шпинделя.

Вона посміхнулась. Усмішка освітила її напружене, брудне обличчя.

— Взято до уваги.

Сема знову скрутив кашель, він скорчився за кермом. Потім щось виплюнув за двері.

— Боже Отче та Синку Ісусе, ох і сморід тут, — промовив він. — Поспішайте.

Барбі проткнув свою шину ножем і тільки-но витяг лезо, як почулося фушшш. Джулія з вправністю операційної сестри негайно вклала йому до руки трубчатий шпиндель. Барбі встромив його в діру, побачив, як його охоплює гума… і відчув, як божественний струмок повітря потік йому на спітніле обличчя. Неспроможний утриматись, він зробив один глибокий вдих. Повітря було набагато кращим, густішим за те, що їм протискували крізь Купол вентилятори. У нього немов прокинувся мозок, і він негайно прийняв рішення. Замість того, щоб одягати на їхній саморобний штуцер мішок для сміття, він вирізав з одного з них велику, з нерівними краями латку.

— Що це ви робите? — верескнула Джулія.

Часу не було, щоб пояснювати їй, що не лише вона має інтуїцію.

Він заткнув шпиндель шматком пластику.

— Довіртесь мені. Просто ідіть до коробочки й робіть, що задумали.

Вона кинула на нього останній погляд, її обличчя, здавалось, заповнили самі лише очі, а тоді відчинила двері «Одіссея». Вона буквально випала з машини на траву, підібралася, переступила через купину й уклякла на колінах біля коробочки. Барбі вирушив слідом за нею з обома шинами. У кишені в нього лежав Семів ніж. Він упав на коліна й запропонував Джулії шину, з якої стирчав чорний шпиндель.

Вона висмикнула затичку, зробила вдих — втягуючи від зусилля щоки — видихнула вбік, а тоді знову вдихнула. По її щоках, прорізаючи на них чисті доріжки, потекли сльози. І Барбі також заплакав. Емоції тут були ні до чого; просто вони тут немов потрапили під найпаскудніший у світі кислотний дощ. Тутешня атмосфера була набагато гіршою, ніж біля Купола.

Джулія ще ковтнула повітря.

— Добре, — сказала вона на видиху, випускаючи повітря ледь не зі свистом. — Яке ж воно добре. Не бридке. Порошне. — Вона знову вдихнула й підштовхнула шину до нього.

Він хитнув головою й відштовхнув її назад, хоча в легенях у нього уже гуло. Він поплескав себе по грудях, потім показав пальцем на неї.

Вона знову зробила глибокий вдих, потім ще раз присмокталася. Барбі надавив на шину, щоби їй допомогти. Звіддаля, слабо, ніби з іншого світу, він чув, як кашляє Сем, усе кашляє й кашляє.

«Так він сам себе розтерзає», — подумав Барбі. Він відчув, що й сам зараз роздереться на шматки, якщо скоро не зробить вдиху, тож коли Джулія вдруге підштовхнула до нього шину, він нахилився над саморобним соском і глибоко всмоктав, тягнучи в себе порошне, чудове повітря, намагаючись заповнити ним собі легені аж до самого дна. Не відчував насичення, його, насичення, здавалося, ніколи не настане, натомість настала мить, коли паніка

(Господи, я тону)

мало його не проковтнула. Бажання кинутись назад у машину — його не обходить Джулія, хай Джулія сама про себе піклується — було таким сильним, що годі й опиратися… але він вперся. Заплющив очі, вдихнув і спробував віднайти прохолодний спокійний центр, котрий мусив бути десь поблизу.

Попередня
-= 574 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар