Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

Легше. Повільніше. Легше.

Він утретє втягнув у себе повітря, рівномірно висмоктуючи його з шини, і серце в нього почало потроху сповільнювати свій шалений галоп. Він побачив, як нахилилася Джулія, як вона взялась за коробочку обома руками. Не відбулося нічого, та Барбі цьому не здивувався. Вона торкалась коробочки, коли вони прибули сюди вперше, і тепер мала імунітет проти шоку.

Та раптом вона дугою вигнула спину. Застогнала. Барбі спробував подати їй шину з соском, але вона його проігнорувала. Кров ринула в неї з носа, кров почала сочитися з куточка її правого ока. Червоні краплини поповзли по щоці.

— Що там відбувається? — погукав Сем. Голос у нього звучав здавлено, захекано.

«Я не знаю, — подумав Барбі. — Я не знаю, що відбувається». Але він знав одне: якщо вона невдовзі не зробить черговий вдих, вона помре. Він висмикнув шпиндель з шини, затис його зубами і ввігнав Семів ніж у другу шину. Встромив шпиндель у діру й заткнув його шматком пластику. І чекав.

10

Це час, де часу немає.

Вона у величезному білому приміщенні без даху, лише чуже зелене небо вгорі.

Це… що таке? Ігрова кімната? Так, ігрова кімната. Їхня кімната.

(Ні, вона лежить на майданній сцені.)

Вона жінка середнього віку.

(Ні, вона мала дівчинка.)

Тут нема часу.

(Зараз 1974 рік і попереду весь час всього світу.)

Вона мусить зробити вдих із шини.

(їй не треба.)

Щось дивиться на неї. Щось жахливе. Але й вона жахлива для нього також, бо вона більша, ніж воно собі гадало, і вона тут. Вона не мусила б бути тут. Вона мусила бути в коробочці. Проте вона все ще безпечна. Воно це розуміє, хоча воно всього лиш

(просто дитина)

дуже юна; фактично, ще недавно ледь не немовля. Воно говорить.

— Ти несправжня, ти вдавана.

— Ні, я реальна. Благаю. Я реальна. Ми всі реальні. Шкіроголовець вивчає її лицем без очей. Він хмуриться. Кути його рота опускаються донизу, хоча воно й не має рота. І Джулія розуміє, як їй пощастило, що він тут зараз сам. Їх тут зазвичай більше, але вони

(пішли додому обідати снідати спати пішли до школи поїхали на канікули, не важливо, куди вони пішли)

кудись пішли. Якби вони тут були зараз усі разом, вони б загнали її назад. Цей і сам може загнати її назад, але йому цікаво.

Їй?

Так.

Воно жіночого роду, як і вона сама.

— Благаю, випусти нас. Молю, дозволь нам жити нашими власними життями.

Відповіді нема. Відповіді нема. Відповіді нема. А потім:

— Ви не справжні. Ви…

Що? Що вона сказала? «Ви ляльки з іграшкової крамниці?» Ні, але щось близьке до цього. У Джулії коротко спалахує в пам'яті спогад про формікарій, який мав її брат, коли вони з ним були дітьми. Спогад триває менше секунди. Мурашник у скляній коробці це зовсім не те, а от, як ляльки з іграшкової крамниці — це ближче. Це вже зіставно, як то кажуть.

— Як ви можете жити власними життями, якщо ви несправжні?

— МИ ДУЖЕ СПРАВЖНІ! — ридає вона, і це якраз той стогін, що його чує Барбі. — МИ ТАКІ Ж РЕАЛЬНІ, ЯК І ВИ!

Попередня
-= 575 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар