Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

— Ви зможете його нести? — спитала Джулія. — Ви зможете його донести туди, де солдати?

Відповідь майже напевне мусила бути негативною, але Барбі промовив:

— Я постараюсь.

— Не треба, — прошепотів Сем. Очі його ворухнулись у їх бік. — Дуже боляче. — З кожним словом з рота у нього точилася свіжа кров. — Ви це зробили?

— Джулія зробила, — сказав Барбі. — Я точно не знаю, як саме, але вона зробила.

— Почасти також і той чоловік у спортивному залі, — сказала вона. — Той, котрого гакермонстр застрелив.

У Барбі відпала щелепа, але вона не помітила. Вона обняла Сема й поцілувала його в обидві щоки.

— І ви це зробили, Семе. Ви привезли нас сюди, і ви бачили маленьку дівчинку на майданній сцені.

— Ви були не маленькою дівчинкою в моїх снах, — промовив Сем. — Ви були доросла.

— Але маленька дівчинка все одно була тут, углибині, — торкнулась Джулія своїх грудей. — Вона й зараз там. Вона жива.

— Допоможіть мені вибратися з кабіни, — прошепотів Сем. — Хочу понюхати свіжого повітря, перед тим, як померти.

— Ви не помре…

— Цить, жінко. Ми обоє знаємо, що почім.

Вони вдвох взяли його під одну руку, делікатно витягли з-за керма й поклали на траву.

— Як повітря пахне, — промовив він. — Боже ласкавий. — Він глибоко вдихнув, закашлявся, бризкаючи кров'ю. — Я наче меду з щільника посмоктав.

— І я теж, — сказала вона, прибираючи назад йому волосся з лоба.

Він поклав свою долоню поверх її.

— А їм… їм було соромно?

— Там була лиш одна, — відповіла Джулія. — Якби їх було більше, нічого б не вийшло. Я не думаю, що можна відбитися від пов'язаної жорстокістю зграї. А щодо сорому, ні, їй не було соромно. Вона нас пожаліла, але їй не було соромно через ними зроблене.

— Вони не такі, як ми, правда? — прошепотів старий.

— Так, зовсім не такі.

— Жаль — це для кріпких людей, — промовив він і зітхнув. — А я можу лише соромитися. Що я наробив, то все через алкоголь, але мені все одно соромно. Я б нічого того не робив, аби можна було повернутись назад.

— Що б там не було, ви відшкодували все врешті-решт, — сказав Барбі, взявши Сема за ліву руку. На підмізинному пальці в того висіла обручка, гротескно велика на цій щуплій плоті.

Сем перевів на нього свої — типово янківські, вицвіло-блакитні — очі й спробував посміхнутись.

— Може, воно й так… за зроблене. Але ж я радів, коли те робив. Здається мені, що це відшкодувати ніколи не… — він знов почав кашляти, і знову ринула кров з його майже зовсім беззубого рота.

— Зараз же перестаньте, — вигукнула Джулія. — Перестаньте балакати. — Вони стояли на колінах по боках Сема. Вона глянула на Барбі. — Забудьте, що я казала, щоб його нести. Він у себе всередині щось надірвав. Нам треба піти по допомогу.

— О, там небо! — промовив Сем Вердро.

Востаннє. Він видихнув, груди його опали і вже більше не піднялися з черговим вдихом. Барбі потягнувся, щоб прикрити йому очі, але Джулія перехопила його руку й зупинила зі словами:

— Нехай він дивиться. Хоч і мертвий, нехай дивиться, скільки це можливо.

Вони сиділи поряд з ним. Чули голоси пташок. А десь там все ще гавкав Горес.

— Гадаю, я мушу піти, знайти свого собаку, — сказала Джулія.

— Так, — кивнув він. — Машиною?

Вона похитала головою.

— Давайте пішки. Я думаю, ми подужаємо півмилі, якщо йтимемо повільно, як ви?

Попередня
-= 580 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар